Якби найзнаменитіші фантасти прочитали наступну розповідь, то померли б від заздрощів. Усі їхні вигадки здаватимуться наївною, сірою буденщиною поруч із творами ви навіть не повірите, кого. Скромної політологині із колишньої «столицы нашей родины» Москви.
Я наткнувся на книжечку «Государство или революция?» Єлени Афанасьєвої, яка працює незалежним експертом- політологом, керівником Центру сприяння стабільності. Після прочитання її твору я цілковито змінив свою думку про політологію. Все! Фантастів більше не читаю!! Тільки політологів!!! Ну, звісно, не будь-кого, а рівня Єлени Афанасьєвої.
Вона вирішила у своєму творі застерегти співвітчизників від кольорових революцій. Напевне, щоб більш вражаюче було, авторка до своїх застережень додає поради, як Росії поводитися з неслухняною Україною, котра тільки те й робить, що мріє нашкодити російським інтересам на користь американських господарів. Цитую мовою оригіналу: «Процесс распада Украины уже наметился. России он выгоден. Значит, этот процесс нужно не просто поддерживать, а форсировать. Всеми силами и любыми методами. Надо как можно скорее подвести Украину к такому состоянию, чтобы восточные и южные области или по крайней мере одна из них (например, Крым) созрели для отделения от Киева...». Ну й пустунка наша авторка, ну й фантазія в неї працює! Просто як у героїв знаменитого психіатра Чезаре Ломброзо у його класичному творі «Геніальність і божевілля» — автор вважав, що між цими поняттями іноді можна ставити знак рівності. Наша ж московська авторка пропонує ще цілий ряд політичних махінацій із підключенням спецслужб, після яких би вся Малоросія повернулася в лоно Росії. За винятком західних земель, звісно, бо вони справді не належали Росії. Але й iз ними що робити — пустунка-політологиня теж знає. Вона каже, що треба Російській Федерації заявити, наче вона не проти повернення західних областей України тим власникам, яким вони належали до 1939 року. Мовляв, що скажуть уряди тих країн, якщо вони відмовляться повернути частину нинішніх українських земель у свої кордони? Але остання рекомендація перевершує всі попередні. Вона пропонує заїхати до України на танках і підозрює, що значна частина населення Східної України зустріне їх так, як зустрічали радянські танки в 1944 році.
Нещасна наша держава! Ми не маємо змоги тішити себе подібними творами. Якби хтось щось таке накатав стосовно Росії, то його наші занадто серйозні політики просто висміяли б. А Росія щаслива. Бо книжки, подібні до віднині моєї улюбленої авторки Єлени Афанасьєвої, не просто видаються. Передмову до «Государство или революция?» написав сам директор Інституту політичних досліджень Сергій Марков. Підтримка таким чолов’ягою, який регулярно з’являється не телебаченні в Росії і в нас, свідчить про те, що у подібних творів є серйозні читачі. Мало того, там ціле видавництво під назвою «Європа» працює на видання такої літератури.
Шкодую тільки, що пані Афанасьєвій не вистачило сміливості довести свої фантазії до логічного кінця. Якщо її вигадки втілювати в життя, то крові проллється стільки, скільки сумно відомим Карабахові чи Придністров’ю не снилося. Адже ж Україна таки трохи більша за територією й потенціалом і має дуже серйозні інтереси на землях східного сусіда. Тож кров проллється не тільки в нас. І мова не про державну відповідь, а про те, що такі сили до процесу підключаться, про які навіть бурхлива уява авторки нічого не підказала. Чечня тоді дитячою казкою вважатиметься.
Пані Афанасьєва пропонує застосовувати подвійні стандарти. А саме, коли це Росії не вигідно, терористів називати терористами, а коли вигідно — то борцями за свободу. Та все ж не виключено, що під час утілення планів авторки цього видатного твору когось із її шанувальників її непересічного таланту банально підстрелять. Тоді Росія назве стрільців терористами, а Україна — борцями за свободу. Але підстріленим від цього легше не стане.
А ось зовсім свіженька новина. Той самий Сергій Марков, автор передмови до книжки пані Афанасьєвої, розродився коментарем, де заявив, що еліти України готуються вбити Юлію Тимошенко. Взагалі-то від наших, з дозволу сказати, еліт можна чекати чого завгодно, до речі, як і від російських. Але після факту передмови до такої фантазійної книжки у читачів пана Маркова може cумнів з’явитися — чи то він фактами володіє, чи то вирішив повправлятися у фантазійності. Боюся, що вони до другого схиляться — віддадуть належне його бурхливій уяві.
ДЕНЬ
