Грозний – привід для радості чи для смутку….

Саме так – мусульманських повстанців, бо виступають вони під гаслами захисту релігійних норм Ісламу, а їхня національність, принаймні більшості учасників диверсії, досі достеменно невідома.  Йдеться про черговий етап інформаційної війни. Адже говорити про атаку як про військову операцію сенсу немає – надто нерівні сили. Ті, хто задумав і здійснив напад у Грозному, мали на меті нагадати: спротив Москві триває . Ціль нападників – імідж Рамзана Кадрова як успішного керівника «найспокійнішого» суб»єкта Російської Федерації. Після пострілів, вибухів і пожеж в центрі міста говорити про спокій в Чечні наважаться хіба що геть неадекватні.

Чимало українців не приховували радість від звістки про атаку в Грозному. Кілька народних депутатів публічно висловили підтримку муджахідам. І цим спровокували гнівні заяви у Москві та Грозному та обіцянку покарання з боку вірного путінського блазня. Більшість патріотично налаштованих українців не завдають собі клопоту розбиратися - під якими гаслами атакували російську поліцію в Чечні. Бо не ставлять під сумнів давню максиму: ворог мого ворога - мій друг. І байдуже, що відповідальність за напад на російських поліцейських взяв на себе «Імарат Кавказ», який виступає під гаслами встановлення шаріатської держави на північ від Великого Кавказського хребта. Чеченці, інші народи Кавказу вже понад 400 років сповідують Іслам і мають право самостійно визначати - на світських чи релігійних принципах відновлювати власну державність.

Прикметно, що перша чеченська війна проходила під національно-визвольними гаслами і мала на меті створення незалежної Ічкерії як світської держави. Це було закономірно: її лідери були цілком світськими, радянськими людьми. Генерал радянської армії Джохар Дудаєв, полковник Аслан Масхадов та й Шаміль Басаєв, якого російські спецслужби готували для війни проти Грузії в Абхазії, сформувалися в Радянському Союзі. Для них релігія була лише елементом національної ідентичності. Приблизно таку позицію сьогодні сповідує Меджліс кримськотатарського народу. Але попри світський і національно-визвольний характер чеченського руху спротиву, Європа і США залишились байдужими до масових порушень прав людини в Чечні російськими військовими. Далі заяв окремих політиків на адресу Москви справа не пішла. Хоча рахунок загиблих серед мирного населення йшов на десятки тисяч. І це при тому, що на початку війни чеченців в республіці було трохи більше мільйона. Ситуація до болю знайома українцям: перманентна «занепокоєність» Заходу агресією Росії проти нашої держави стала приводом для злих жартів. Така позиція лідерів США та ЄС спонукала наступників Джохара Дудаєва шукати опертя в Ісламі. Для них стало очевидним: під національними гаслами маленький народ не може тривалий час успішно протистояти величезній Росії. Треба було виносити боротьбу на ширші простори, залучати на свою підтримку мусульман з усього світу. І попервах це вдалося. Почали надходити пожертви, добровольці з усіх усюд їхали допомагати братам-чеченцям. Було проголошено «Імарат Кавказ», який багатьма західними демократіями визнано терористичною організацією.

Слід сказати, що до мусульман Захід застосовує особливі критерії, визначаючи хто терорист, а хто ні. Приміром, «Джамаат Табліг», яка займається виключно місіонерською діяльністю, деякими країнами зарахована до терористів. Подібна ситуація із «Хізб ут-Тахрір». «Брати-мусульмани» для багатьох на Заході теж терористи, а от єгипетські військові, які здійснили переворот та вбивали своїх співгромадян тисячами, в Брюсселі та Вашингтоні вважаються законною владою. Тому для тих, хто вільний від штучно насаджуваних анти ісламських стереотипів, такі оцінки політично активних мусульман не є аргументом. І тому дивно, коли лунають заклики не радіти атаці мусульманських повстанців на їхній рідній землі на попихачів  кремлівської агресивної деспотії, яка нині вбиває наших співгромадян. Так і кортить спитати у таких ревнителів демократії: а якщо в нинішній ситуації Росію на Далекому Сході атакує Китай, вони теж будуть проти лише тому, що в Пекіні при владі комуністи?

Анвар Деркач, мусульманський журналіст