Про подвійні стандарти

Нас ще очікує тотальна ревізія всього, що відбулося

Зміст

Осуд лицемірства, характерного досі в оцінках Другої світової війни, якось плавно починає легалізовуватися на Заході. Дивно, що "перестрибнувши" через терени колишніх республік та сателітів СРСР, майже не торкнувши історичної пам’яті тутешніх обивателів, він прокидається в оцінках європейських учених, аби, маємо надію, повернутися туди, де мав би бути природним.

Недавно в ефірі Бі-Бі-Сі визнаний британський фахівець у справах минулого Орландо Файджес прямим текстом заявив, що, оцінюючи нацизм і сталінізм, "ми використовуємо подвійні стандарти... Хоча, дійсно, кількість жертв, навіть за скромними підрахунками, набагато більша. Загальне число жертв переслідувань може сягати 20-25 мільйонів, а 5-7 мільйонів безпосередньо загинули в результаті ув’язнення в ГУЛагу тощо".

Це каже історик, але є пересічний споживач масової культури, перегодований голівудськими стрічками про жахіття нацизму. Лише перебірливі можуть, до прикладу, переглядати документальні серіали тієї ж Бі-Бі-Сі про реальний стан справ в окупованих нацистами країнах, де, попри "вирішення єврейського питання", життя було таки терпимим для неєвреїв. І справа полягала в особистому виборі кожного – миритися з фактичним геноцидом вчорашніх сусідів, співробітників, просто знайомих чи робити щось, бодай дещицю, аби порятувати ближнього. У цьому також проблема історичної вини нині цивілізованих, рафіновано толерантних європейців, бо, погодьтеся, порівняно із загалом, на такі учинки зважувалися лише одиниці.

Зрештою, що казати про покоління минулі. Коли той же Файджес стверджує, що думка про видатні заслуги Гітлера у розбудові німецької мережі автобанів є "дикою" (у Росії, до прикладу, Сталіна вважають неперевершеним державним менеджером), то, гадаю, тут британець глибоко помиляється. Ясна річ, у ФРН ніхто не пропагує державотворчих чи господарських досягнень наці у прямому ефірі, як це роблять з Москви, але на рівні обивательського сприйняття такий стереотип все ж залишився.

Та, певно, нас цікавить феномен живучості світоглядних штампів серед українців. Він не випадковий, бо, судячи з постколоніального досвіду тієї ж Британії, значна частина мешканців учорашніх її володінь також роками сприймала реальність через призму метрополійного трактування. Бі більше, – жоден з індусів не був, як, скажімо, українці, настільки інкорпорованим в імперську систему. Межа "залученості" до процесу пригноблених та окупантів розмивалася, на жаль, спільною історією, а відтак певними збігами стратегічних інтересів. Тим паче, що рівень ізоляціонізму імперського СРСР не до порівняння з фактично з відкритістю Британської Співдружності до світу.

Тож нас ще очікує тотальна ревізія всього, що відбулося. Без подвійних стандартів.

2026, субота

6 червня