Об’єднатися та вистояти

Війна – це не лише те, про що ми читали раніше в книжках і бачили в кіно. Здатність героїзувати та намагання говорити роками лише про один бік медалі зіграли з нами дуже злий жарт.

Пам'ятаєте, як свого часу сприйнялися задокументовані свідчення про сотні тисяч зґвалтованих по всій Європі жінок. Жінки, дівчата, діти в 1945 році дочекалися не визволителів, а власних убивць.

На війну йдуть не лише ті, хто щиро і віддано прагне захищати свою землю. На війну також йдуть садисти, грабіжники, ґвалтівники та інші особи в людській подобі.

Тому що саме війна дає можливість реалізувати весь той жах, який міститься всередині. І тому саме на війні з’явилась фраза, яка сприймається великою кількістю людей як цілком виправдана: війна все спише.

Тому ми маємо набратися мужності і сказати, що пограбування, мародерство, згвалтування, вбивство мирного населення, садизм, побиття, тортури та знущання притаманні представникам ОБОХ сторін. І немає сенсу мірятися зараз злом – хто більше і жорстокіше.

Мене не цікавлять мордорівські орки та їхні посіпаки. Мене хвилюють ті люди, які повертаються і повертатимуться звідти. Які живуть і житимуть поруч. Які, не виключно, продовжуватимуть свою «успішну діяльність».

Добровольчі об’єднання справді відчайдушно боронили країну в найтяжчі місяці 2014 року. Боронили мужньо і віддано. Тому ми маємо віддати пошану бійцям і суворо покарати злочинців. Інакше чим ми тоді відрізнятимемося від них?

І ще одне. Даруйте за таку точку зору. Але якби я мала відношення до російських політтехнологій, то насамперед працювала б з патріотичним крилом в Україні. Тому що і так зрозуміло, що Опоблок та інші сателіти в більшої частини населення викликають відразу та несприйняття.

А серед патріотів завжди є так звані упороті, яких найлегше використовувати в боротьбі проти власної країни, маніпулюючи та надихаючи. Одна справа, коли закликає хтось до чогось з табору проросійськи орієнтованих, і зовсім інше, коли про такі речі каже «свій».

Дуже цікаво спостерігати за інформаційними вкидами і реакціями на них окремих ЗМІ, ЛОМів, блогерів, топових журналістів. В інформаційному світі таємниць залишається все менше.

Ми можемо сто тисяч разів не любити чиновників, політиків, управлінців. А українці завжди їх не люблять. Ми знаємо, всі косяки і зальоти наших еліт, всі недоброчесності та обмани. Ми їх лаємо і критикуємо.

Нас бісить фраза, що кожен народ заслуговує на тих керівників, яких має. А ми ж хороші, геніальні, талановиті, здібні, чесні, віддані і т.д.

То просто начальників на всі рівні нам закинули з інших планет. І поліцію нам звідти ж закинули. І вчителів з лікарями. І двірників та водіїв маршрутних автобусів. То не ми, правда?

І регулярна мантра про «долар по 8» і про те, «що краще б вже був Янек,хрєново, зате стабільно». Ну звичайно, в болоті звичніше і без особливих потрясінь чистою водою. Звичайно, не зрозуміло ж, що якби при Янеку був рай, то ми ще б по інерції десяток років котилися з «доларом по 8».

Цю нещасну і пошматовану країну знищують всі, кому не лінь. Але найогидніше, коли знищують «свої», не розуміючи або свідомо.

Огидно, коли енергію та щирість використовують на розкол всередині країни. А ви думали, мордор заспокоїться? А ви думали, хтось нам хоче віддати нашу країну?

Єдине, що тішить і дає надію – купа технологій та купа методик НЕ СПРАЦЬОВУЮТЬ.

Так, часто у нас різні погляди, підходи, точки зору. Так, нам простіше ненавидіти, аніж любити. Так, ми травмовані та часто зневірені. Так, ми розчарувалися в десятках наших лідерів. Так, ми не довіряємо одне одному.

Але ми маємо об’єднатися та вистояти. Заради відновлення довіри, нової країни, зрештою, нас самих.

В критичні часи антагоністи, які приходять до тями, здатні врятувати себе і країну.

І ще нам дуже потрібна правда. Про нас самих в першу чергу.