Богдана Матіяш: Про секрети успіху
Часто натрапляю в інтернеті на матеріали, присвячені тому, як стати успішним. Про успіх запитують в інтерв’ю і пишуть у колонках, йому присвячують сотні сторінок у мотиваційних книжках; тему успішності повсякчас порушують коучі з різних царин
Як бути успішним бізнесменом, лідером, спортсменом, співаком, письменником, видавцем, лікарем тощо – є ті, хто не втомлюється про це говорити й робити говоріння про успіх товаром, удаючи, що й справді знає, як можна навчити когось бути успішним і щасливим. От тільки мало хто із цих учителів пояснює, чому їхню увагу прикуто саме до успіху, і чомусь ніхто не проводить тренінгів чи майстер-класів, скажімо, щодо того як бути добрими...
Я не люблю всіх цих розмов про успіх і стараюся їх оминати, але коли впродовж певного часу мені повсякчас трапляються на очі тексти про нього, вирішую написати цю колонку і поділитися своїми думками про успішність та її промоцію.
Втомлююся від навали мотиваційних книжок на полицях книгарень і від того, як нав’язливо їх просувають. Знайома перекладачка при зустрічі розпачливо каже: “Уявляєш, до бібліотеки університету, в якому я викладаю, закупили декілька десятків мотиваційних книжок і водночас зовсім обмаль художньої літератури”. Отже, на мотиваційну літературу є аж такий запит, що її закупівлю вважають пріоритетною хороші університети? Чому так?
У мотиваційних книжках усе просто: ми читаємо чиюсь історію успіху, написану в такий спосіб, наче вона могла статися з будь-ким із нас. Успіхові найчастіше передує біль – і це те, що більшості з нас дуже знайоме, що фактично кожен досвідчив і може зрозуміти. Ми співпереживаємо з героєм книжки його страждання, бачимо, що він вийшов із них і віримо, що й нам вдасться подолати труднощі, з якими ми стикаємося на щодень, а може, також стати успішними. Якщо це вдалося авторові книжки, то чому не вдасться мені?
Схема проста, і насправді в ній немає нічого поганого. Мені свого часу теж стали в пригоді книжки того ж Ніка Вуйчича, чоловіка, який народився без рук і ніг, пережив сильну депресію (під час якої намагався вкоротити собі віку), але врешті подолав її і навчився жити повноцінним життям: сьогодні він успішно займається спортом, має власну справу, подорожує всім світом, має прекрасну дружину і трьох дітей. Коли мені складно й боляче, досить прочитати розділ-два із котроїсь із його книжок, щоб побачити, що мої проблеми не такі вже й великі, порівняно з тими викликами, з якими зіткнувся він. Або просто щоб натрапити на якісь слова, які підкажуть, що я можу зробити в своїй ситуації, її щоб змінити.
Я шаную тих, чиї книжки писано фактично що кров’ю: тих, хто вийшов із низів і чогось досягнув у житті; тих, хто переміг розмаїті хвороби й надихає своїми текстами інших; тих, хто зазнав психологічного та фізичного насилля – і зумів зцілити себе після цього досвіду й жити далі, промовляючи своїм життям до тих, хто пережив подібне, що й для них є надія на зцілення. Я схиляю голову перед людьми, які, мов барон Мюнхгаузен, майже що витягли себе за чуприну із ситуацій, у яких вони опинялися і в яких доводилося виживати. Це справді успіх: пройти щось дуже болісне і жити далі. До того ж жити щасливо. Але страшенно не люблю тих, хто береться теоретизувати й вчити інших бути успішними; хто робить успіх самоціллю і товаром, що добре продається. Хто нав’язує комусь думку, що треба мати справу лише з успішними (читай: заможними, іменитими, відомими людьми – а отже, тими, від спілкування з ким можна мати якусь користь), хто підміняє успіхом справді підставові цінності й чесноти. Особливо коли ці теоретики замилюють очі зовсім молодим людям, виставляючи успіх як головну чесноту.
Успіх – це набагато більше, ніж наші більші чи менші досягнення і значно більше, ніж слава, бо вона дуже скороминуща. Успіх – це не про впізнаваність і заможність, не про будування корпорацій чи створення стартапів. Для мене успіх – це про значно тривкіші цінності, ніж почесті, похвала й визнання. Чомусь уже багато років поспіль, коли чую слово “успіх”, згадую Матір Терезу, чи радше те, що говорив індус, котрого вона забрала з однієї з вулиць Калькутти в притулок для вмираючих, щоб чоловік не доживав своїх днів на смітнику. Він сказав приблизно таке: "Я все життя поневірявся, жив у злигоднях і зазнав багато страждання. Але ось тепер я помираю, маючи дах над головою і почуваючись любленим. Я відходжу до Бога щасливим". Мене зворушують його слова, і чомусь думаю, що, властиво, це і є успіх: перед самим відходом до вічності відчувати, що ідеш до Бога щасливим, бо тебе тут і тепер обдаровано любов’ю. Успіх – це помирати в любові. Але щоб померти в любові, спершу треба в ній жити.
Автентичний успіх – це, попри всі обставини нинішнього життя, попри всі фейки й підміни понять, залишатися людиною, зберегти своє серце відкритим до інших. Помічати вбогого й голодного, скривдженого і засмученого. Ні за чим не гнатися: ні за славою та грошима, ні за визнанням і владою. Не йти до своєї мети, нехтуючи засобами, і не пнутися бути великим – радше натомість дозволити собі бути малим, зате щасливим. Успішна людина – це та, яка може дозволити собі не зважати на те, що крикливі вчителі вкладають у поняття “успіх”, а просто робити свою справу добре. І самому теж бути добрим до людей і до себе, і своїм життям це свідчити.
- Актуальне
- Важливе