Чому "Матриця" – це значно більше, ніж просто блокбастер

Увага, якщо ви досі не бачили оригінальної трилогії – радимо спершу переглянути її, адже цей текст переповнений спойлерами – інакше коренів "Матриці" не дошукатися.

Якщо вам простіше сприймати інформацію у відео- або аудіоформаті – клацайте на це відео:
 

Таємниця успіху "Матриці", схоже, полягає в тому, що авторки трилогії – сестри Вачовскі – зуміли настільки майстерно поєднати наукову фантастику й релігію, екшн і філософію, розкішну візуалку й трансгендерний символізм, що в міксі цей коктейль просто зриває дах!

Водночас "Матриця" – це клубок суперечностей, розплутувати який – те ще задоволення. Це біблійна історія, розказана мовою кіберпанку, бойовик, заснований на постмодерній філософії, критика капіталістичного суспільства, яка допомогла студії "Warner Bros." лише на кінопоказах заробити понад півтора мільярда доларів!

Чому ж Матриця стала настільки популярною? Річ у тім, що вона у власний спосіб, просто-таки геніально обігрує наші, тобто глядацькі, суперечності. Ми любимо поєднання нового й добре знайомого, цінуємо нестандартні відповіді на стандартні запитання. І Матриця дає нам усе це повною мірою, а як і навіщо – читайте далі.

Чи існувала б "Матриця" без кіберпанку?

Вільям Ґібсон – письменник, якого часто називають класиком кіберпанку, – у романі "Нейромант" вжив термін "матриця" на означення кіберпростору, віртуальної реальності, колективної галюцинації багатьох підключених до спільної мережі осіб.

Той-таки Вільям Ґібсон визнав, що фільм "Матриця" йому настільки сподобався, що він навіть пішов до кінотеатру вдруге.

Коментуючи подібність "Матриці" до кіберпанкового світу "Нейроманта", на якій не наполягав лише ледачий, Ґібсон спершу вказав, що корені фільму радше слід шукати у всесвіті іншої легенди фантастики – Філіпа К. Діка. А потім додав, що для фільму годі знайти першоджерело, адже він в принципі побудований на естетиці кіберпанку.

Твори в цьому жанрі змальовують украй технологізований і безжальний до людей світ майбутнього. Всюдисущість високих технологій у ньому поєднується з безкомпромісним капіталізмом, домінуванням транснаціональних корпорацій та злиденним становищем більшості людей на землі.

Люди стають подібними до машин, машини – схожими на людей, а світ остаточно перетворюється на похмуру антиутопію. Дослідник Прамод Наяр вказує на сюрреалістичність атмосфери у кіберпанкових творах. Поєднання реального й вигаданого, технологій і релігійної символіки, зрештою, стирання межі між "високою" та "низькою" культурою – класичні ознаки кіберпанку.

І при цьому головні герої кіберпанкових творів зазвичай – непримиренні борці з системою, що тримає більшість людей у рабстві. Як ви вже зрозуміли – все це стосується й "Матриці". Нео, Морфей і Трініті – борці з жахливо раціональною системою матриці, зі світом машин, який поневолює людство. Їхні тіла – машинізовані, оснащені інтерфейсами підключення до віртуальної реальності. А з іншого боку – програми на кшталт Піфії, Архітектора або Агента Сміта зовні не відрізнити від людей.

Сюрреалізму в трилогії також хоч відбавляй – текучі дзеркала та різноманітні оптичні ілюзії не лише вказують на примарність світу Матриці, але й підкреслюють убогість реального світу поза Матрицею, в якому живуть і протидіють машинам повстанці.

Зрештою, знаменитий чорний одяг "в облипон", дзеркальні окуляри, віртуальні бійки й загальна нуарова атмосфера – це все похідні естетики кіберпанку, які суперорганічно прижились і в "Матриці", знову й знову підкреслюючи її приналежність до жанру.

"Філософський маскульт" чи гра у постмодернізм?

Філософська підкладка "Матриці" так само є надзвичайно багатогранною. Теоретик культури Славой Жижек дуже влучно назвав "Матрицю" "тестом Роршаха" для філософів. Ну, тобто, хтось тут побачить постмодернізм, хтось – екзистенціалізм, хтось – марксизм. І кожен буде по-своєму правий. Адже проблеми, яких торкається трилогія, здавна цікавили вдумливих людей. Що є реальність, а що – ілюзія? Чи існує насправді свобода вибору чи ми просто здійснюємо те, що нам надиктовує доля?

Чимало науковців, що аналізували фільм, бачили в ньому прямі посилання до теоретизування Рене Декарта про злого демона, який насилає на нас ілюзію звичного повсякденного досвіду, та Іммануїла Канта – щодо неможливості пізнати реальність за допомогою чуттів.

Славой Жижек сходу запитує, чи не повторює "Матриця" в точності алегорію платонівської печери (звичайний народ — бранці, міцно прив'язані до свого місця, що спостерігають театр тіней, який вважають дійсністю)? Істотна різниця, на його думку, полягає в тому, що коли індивіди виходять із печери, то бачать не залиту сонцем поверхню, найвище благо, а безрадісну "пустелю реального".

Може, тому зусилля повстанців у трилогії "Матриця" в боротьбі з машинами за людські душі – майже цілковито марні? 99% підключених до матриці людей ніколи й не хотіли б бути звільненими від ілюзії… Пригадайте – навіть Нео відчув шок і розпач, коли на нього подіяла червона пігулка і він випав із Матриці.



Кадр з х/ф "Матриця" (1999 р.), фото: Getty Images

А інший герой – Сайфер – так і не прийняв реальності. Навіть розуміючи несправжність Матриці, він воліє повернутися до ілюзорного світу, стати відомим актором, насолоджуватися напоями та наїдками. Ну – точніше – примарами напоїв і наїдків, у реальність яких його знову змусять повірити машини.

Економіст Пітер Беттке вважає, що вибір Сайфера вказує на одну з ключових дилем людства – на вибір життєвого шляху, метафорично представлений синьою і червоною пігулками. Обравши синю, ми приймаємо правила гри світу, що нас оточує – бути пасивним, підкорятися правилам, проживати прикрашене ілюзією життя, позбавлене значення та впливу на дійсність. Однак вибір червоної пігулки підштовхує нас до життя, повного сумнівів і страждання, складних моральних дилем, що вимагають важких рішень. Але таке життя і є справжнім, повнокровним, яке людина дійсно переживає, а не проживає.

Але часом сестри Вачовскі, здається, видають бажане за дійсне, граючись у філософську складність. Відомо, що перед зйомками вони змусили акторів прочитати одну з класичних постмодерністських праць – "Симуляція та симулякри" філософа Жана Бодріяра. Ця книга, до речі, з’являється й у самому фільмі – у ній хакер Нео зберігає якісь інформаційні носії. Однак цікаво, що сам Бодрійяр вважав, що Вачовскі не зрозуміли його ідей або як мінімум дещо перекрутили їх, додавши їм гламурності та прибравши очевидний песимізм.

Славой Жижек у своєму аналізі "Матриці" взагалі не акцентує на праці Бодріяра, натомість стверджуючи: "Мої друзі лаканівці кажуть, що творці фільму, мабуть, читали Лакана [щодо символічного порядку]; прихильники Франкфуртської школи бачать у "Матриці" екстрапольоване втілення Культуріндустрії, відчужено-упредметнену соціальну Субстанцію (Капітал), що колонізує наше внутрішнє життя та використовує нас як джерело енергії".

Нео – Ісус, Морфей – Іван Хреститель, Трініті – Трійця, але "Матриця"... про буддизм!

Справді, філософських граней у "Матриці" чимало, хоча деякі з них явно притягнуті за вуха. Не відстає в сенсі еклектичності й релігійна першооснова трилогії, вигадливо міксуючи авраамічні релігії та буддизм у добрячий нью-ейджевий буравчик.



Кадр з х/ф "Матриця" (1999 р.): Нео (Кіану Рівз) протистоїть комп`ютерізованому Агенту Сміту (Х'юго Уівінг), фото: Getty Images

Почати варто з очевидного. Так, Нео дійсно нагадує героя-месію, такого собі Ісуса з кулаками, готового "літати і бомбить" зло задля перемоги добра – тобто звільнення людства.



Кадр з х/ф "Матриця" (1999 р.): Трініті (Кері-Енн Мосс) контролює стан здоров`я Нео (Кіану Рівз) поки той перебуває у Матриці, фото: Getty Images

Для того, щоби створити цього квазі-Ісуса, Вачовскі насичують кінополотно купою алюзій. Тут тобі й непорочне зачаття – адже він штучно вирощений машинами – і воскресіння після поцілунку Трініті – тобто Трійці, що є ще одним відсиланням до християнства. І навіть справжнє прізвище Нео – Андерсон – прочитують як "син людський", адже корінь "андр-" у давньогрецькій мові означає "людина".



Кадр з х/ф "Матриця" (1999 р.): Лоуренс Фішбурн - у ролі Морфея, фото: Getty Images

Морфей, на думку дослідників, є таким собі персональним Іваном Хрестителем для Нео. Він так само вірить у його обраність, так само проповідує цю віру всім, хто готовий слухати. І без цієї віри Морфея мешканці Сіону (до речі, ще одна прозора релігійна алюзія) навряд чи дозволили б Нео здійснити його останню мандрівку, що врятувала людство. Дослідники сходяться на тому, що архетипові образи Спасителя та мудрого наставника – ну тобто Нео і Морфея – додали фільму значущусті в очах глядачів, за тією логікою, що добре забуте старе – чудова основа для нового.

А от уже згаданий зрадник Сайфер – явне відсилання до іншого архетипу, зрадника Юди, й у фільмі є чимало натяків на цю його роль. Ну і зрештою, якби не зусилля месії-Нео, ця історія точно закінчилася б апокаліпсисом…

Однак при глибшому зануренні в проблематику фільму стає зрозуміло, що від християнства "Матриця" бере радше символіку, а не смисли, адже кінотрилогія обходить центральну для християнства концепцію гріховної природи людини та її відчуження від Бога.

Натомість вона зосереджена на проблематиці, яка ріднить її радше з буддизмом. На думку дослідників саму матрицю варто порівнювати з сансарою – ілюзорним світом, який не є реальністю, хоч і майстерно її імітує. Звільнення Нео із цієї сансари-матриці можна порівнювати з "нірваною" – це поняття, до речі, і означає "звільнення".



Кадр з х/ф "Матриця" (1999 р.): Нео (Кіану Рівз) відстрілюється від "агентів", фото: Getty Images

Утім Нео мусить час від часу повертатися в Матрицю, та робить це він уже озброєний новими знаннями, а головне – духовними практиками та дисциплінованим тілом, що нібито має відсилати до тренувань у буддистських монастирях.

Ну й улюблений багатьма образ "нереальної ложки", що доводить ілюзорність світу, коріниться не лише у філософії, а й у буддизмі. Про це, зокрема, свідчить зовнішній вигляд хлопчика, який гне перед Нео ложку силою думки – ну вилитий тобі маленький буддист.

Від домінування міцних білих чоловіків… до проблематики трансгендерності: перипетії трактування "Матриці"

Суперечливість "Матриці" проявилась іще на одному рівні – гендерних ідентичностей. Австралійський дослідник Джейк Пітре пише, що довгий час серед фендому Матриці переважали чоловіки, захоплені цим фільмом як першорядним агресивним бойовиком.

А й справді – хіба ці нескінченні кунг-фу-файти та епічна м’ясорубка у третій частині не є стереотипно хлопчачими забавками? Додайте до цього головного героя – чоловіка, який протягом фільму перетворюється спершу на ідеальну машину для вбивств, а згодом – іще й на летючого супермена.

Пітре стверджує, що у фендомі Матриці виокремилася навіть певна група, яка трактувала сюжет десь так: прийнявши червону пігулку, Нео перестає бути офісною нюнею у світі, де домінують жінки, і стає справжнім безстрашним мужиком, звільненим від феміністського промивання мізків.



Режисери Ларрі та Енді Вачовскі (архівні фото), Getty Images

Настрої в цьому тестостеронному фендомі кардинально змінилися у 2012 році, коли Лоренс Вачовскі публічно заявив, що він тепер Лана, трансгендерна жінка.



Режисери Енді та Лана Вачовскі під час пресконференції на Міжнародному кінематографічному фестивалі у Торонто, 2012 рік; фото: Getty Images 

Достеменно невідомо, як це пережили праві фанати "Матриці", однак версія про червону пігулку, яка звільняє від фемінізму, розсипалася. А у 2016-му вже Ендрю Вачовскі заявив, що він насправді Ліллі. Тобто і його гендерна ідентичність не збігається з біологічною статтю.



Продюсер та режисер Ліллі Вачовскі (2016 р.), фото: Getty Images

Природно, що ці події підштовхнули фанатів до переосмислення символіки "Матриці". У подвійному житті офісного щура й хакера Нео стали шукати паралелі з життям трансгендерів, що мусять приховувати ідентичність. А червону таблетку трансфанати стали трактувати як естрогенову пігулку з жіночими гормонами, які зазвичай приймають при зміні статі.

Можливо, ці здогадки так і залишилися б маргінальною версією трактування сюжету блокбастера, якби не його авторки. 2020 року Ліллі Вачовскі заявила, що ідея трансгендерності у фільмі дійсно присутня, щобільше – була первісною. Однак її довелося приховати за натяками, адже світ не був готовий до тематики трансгендерності в блокбастері.

Хоча значно ймовірніше, що до цього не була готова студія "Warner Bros.", адже саме там відкинули ідею, щоб Свіч – одна з персонажок ще першої "Матриці" – була чоловіком у реальному житті, а у світі матриці – жінкою.

Історія з трансгендерністю лише додає "Матриці" балів, адже знову й знову показує, наскільки багатогранний та насичений нехай і суперечливими, але глибокими сенсами екшн ми полюбили на зламі тисячоліть. Полюбили кожен за своє, тож будемо вдячні, якщо ви напишете в коментарях – за що саме ви цінуєте "Матрицю"?
 
Трейлер нової частини "Матриця: Воскресіння"