Чому, побачивши "леопардів", російська армія не втекла за Уральський хребет?

Усе це спекулятивне обговорення літньо-осінньої кампанії Сил оборони, поточних справ на фронті й у тилу, усі політично-емоційні та просто емоційні розбірки в Україні, більша частина західної аналітики зараз — це спроба знайти раціональне пояснення тому, чому не сталося дива. Ну, тобто чому, побачивши "леопардів", російська армія не втекла за Уральський хребет.

Аналізувати, чому дива не сталося, і при цьому не дуже дивитися у дзеркало.

Реальність полягає в тому, що прорахунки зробили геть усі. Від наших шановних "майстрів керованої ескалації" Байдена і Саллівана, єврочиновників і інших партнерів, які помилилися і в очікуваннях, і в обсягах необхідних ресурсів. І до наших політиків і військових, на різних рівнях.

Читайте також: Першочергове для України — вступ до НАТО

Помилки ці, переважно, цілком природні. Здебільшого, вони продиктовані викликаною війною невизначеністю, браком даних і когнітивними викривленнями. Наприклад, разючою неефективністю росіян 2022 року і її екстраполяцією в тому числі на їх оборонні спроможності.

Тобто всі помилки можна пояснити логічно, визнати, відрефлексувати і йти з цим далі. Врахувати та провести наступний рік по іншому.

Так, скоріше за все, зрештою і буде. Але в тому й існує прислів'я “У перемоги багато батьків, а поразка завжди сирота”. Бо публіка (колективна) і в Україні, і в Європі, і в США вимагає пояснень. Бо політичні конкуренти й просто критики вимагають ясності. Бо політична боротьба вирує вічно.

Тому, звісно, с*ач був неминучим. Виступи різного ступеня адекватності від фан-клубів політиків і військових (і тут, і за кордоном) - теж. Питання лише в тому, щоб на фоні цього інформаційного фуфла і пошуку того, кого визнати відповідальним, було проведено, серед іншого, й реальну роботу над помилками.

Читайте також: Про найнеобхідніше, що слід зробити для фронту

Судячи з намірів ретельніше підійти до фортифікації, з розмов на Заході, що вони не додали Україні зброї, з того, що проблеми обговорюються, — є надія на позитивні зрушення. І на те, що висновки будуть зроблені.

Знову таки, не треба думати, що виправлять 100% ідіотії чи об'єктивних проблем. Так ніколи не буває ніде і ні в чому. І чим вищий рівень напруги та динаміки — тим більше помилок буде неминуче робитися.

А головний висновок з цього всього такий: нам треба більше сучасної зброї, а для цього західні політики та військові мають припинити вірити в диво. В те диво, де Україна перемагає при поточному технологічному рівні підтримки.

Сили оборони України не можуть власним героїзмом здобути хоча б паритет у повітрі й знищити російську логістику на дальніх підступах до лінії фронту. А без першого і другого виграти цю війну буде вкрай дорого і довго.

Тому так, ми можемо довго з'ясувати, наскільки поганий Зеленський і де помилився Залужний. Але правда полягає в тому, що те, як буде далі розвиватися війна набагато сильніше залежить від політичної волі наших партнерів. Корейський це буде сценарій, повністю переможний чи щось ще.

Україні треба більше зброї. А те, що про це все більше говорять наші партнери — у мене є обережний оптимізм з цього питання. Сподіваюсь, що навколо цього питання нам вистачить розуму об'єднати свої зусилля, до якого б фан-клубу кожен не належав.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.