Про найнеобхідніше, що слід зробити для фронту

В чому я бачу задачі та необхідність роботи держави для зміни ситуації, аби зменшити втрати та покращити ситуацію, яка, на жаль, погіршується.

З мого досвіду та зі слів багатьох побратимів з інших підрозділів, можна сміливо описати таку низку проблем:

1. Контрбатарейна боротьба. Є критична нестача боєприпасів. Вибачте, але однієї міни на заборону дії недостатньо.Також необхідні засоби розвідки, контрбатарейні РЛС (радари). Відповідно для підвищення ефективності вогневого ураження та зменшення витрати пострілів, потрібні засоби корегування, сталі до РЕБ. Концепція ураження по площах, в умовах дефіциту боєприпасів, не працює. Аби бути ефективними в умовах нестачі пострілів, ми маємо бути точними. А це, окрім навченості розрахунків, потребує корегування усіма можливими засобами на землі та в небі, що відбувається не завжди.

2. В нових умовах сучасної війни надзвичайно важливу роль почали відігравати тактичні ударні дрони.

Нам потрібні мільйони дронів. Не тисячі, мільйони. Росіяни використовують один ударний FPV дрон проти одного бійця, навіть не проти танка. 

Читайте також: На Заході озвучують сценарії завершення війни

Один знайомий комбат забезпечив собі 700 метрів сірої зони шляхом скидів "весільними дронами" - мавіками. Умова одному оператору БПЛА була поставлена - 30 скидів на день. Скидають не тільки по виявленому ворогу, але і в кожну нору та кущ, де може бути ворог — це в умовах позиційної війни.

Проблема дронів не тільки в їх нестачі, але і в нестачі пілотів, які вміють літати та готові це робити в бойових умовах.

Зараз є непогані школи БПЛА волонтерські, найкраща військова, а тобто державна, в місті N, але таких програм має бути більше і всі вони мають працювати в координації та обмінюватись досвідом, а цей досвід мають узагальнювати відповідні посадові особи в ГШ та надавати протоколи у війська і робити зміни в статути та накази.

3. РЕБ — радіоелектронна боротьба. У нас великі втрати від російських безпілотників. І я зараз не кажу про шахеди. Нас вражають FPV, як я вже казав, росіяни не цураються застосовувати 1 FPV проти одного бійця. Ми ж шукаємо техніку ворога, аби застосувати FPV. Наразі, окрему позицію з нашого боку можуть утримувати 4-2 людини. Це виправдано для уникнення скупчення. Але при виявленні такої позиції ворогом, вона з 99% вірогідністю буде втрачена, а на її відновлення може піти ще з десяток життів бійців. І такі позиції вражаються не тільки артою противника, але і FPV. Досі немає ґрунтовних засобів проти ударних дронів Ланцет та розвідувальних Орланів.

Ми маємо вибудовувати ешелоновану оборону та захист повітряного простору від дронів не на рівні бригад, а на рівні батальйонів та рот. Засоби РТР для виявлення БПЛА мають бути в ротах, взводах, відділеннях. А це означає повну зміну концепції застосування таких засобів.

Деякі підрозділи вже купують мисливські рушниці 12-16 калібру, аби спеціальними набоями збивати дрони зі скидами та FPV, бо інших засобів немає або не достатньо. При цьому технічні рішення є, але вони не мультипліковані державою та не поступають масово у війська.

Читайте також: Немає ідеальної зброї. Це війна ресурсів

4. Укріплення. Росіяни на окупованих територіях вже будують четверту лінію оборони. Кілометри обшитих деревом та залитих бетоном бліндажів, траншей, місць розміщення особового складу, ОКП, ЗКП, ТПУ тощо. Це є хамасівське "метро" в Газі. Для цього застосовують цивільні будівельні компанії з РФ.

У нас немає четвертої лінії оборони. Зрозуміло з першою, боєць копає день і ніч сам, під обстрілом, при цьому деякі позиції та окопи завалені мертвими тілами, тому доводиться відходити в сторону, бо прибрати їх немає можливості.

Другу лінію не всюди можливо побудувати, як російське "метро", через вогневе ураження противника. Третьої та четвертої лінії української оборони, залитих бетоном та зашитих деревом, обладнаних, захищених - не існує. Нам варто будувати класичні ДОТи і ДЗОТи.

5. Наступне питання з розміщенням особового складу. Особовий склад бригади у декілька тисяч осіб, зі штабом, ОКП, ТПУ, складами, розміщується в смузі бригади, розосереджується по селах, селищам, містам. Таких бригад на напрямку може бути багато. Це тисячі людей. Проблеми навіть не з житлом, а з захищеними приміщеннями для роботи та розгортання служб, складів РАО тощо.

Читайте також: Ми нівелюємо ворога. Це помилка

Ви не знайдете в жодному фронтовому місті вільне підвальне та напівпідвальне приміщення, бо вони кимось зайняті. Щобільше, через дефіцит приміщень, деякі бригади, навіть виходячи на відновлення, чи переміщаючись на інший напрямок, залишають бійців, аби тримати зайняту площу на випадок повернення. Деякі бійці охороняють такі приміщення місяцями поза бригади, не пускаючи навіть органи місцевої влади. Результаті нові бригади, не мають можливості для оперативного налагодження роботи служб, навіть при наявності усіх контактів в ОВА (обласні військові адміністрації), МВА, СВА, СчВА та інших органах. Про розселення я вже мовчу, бо орендні плати в прифронтових зонах можуть бути більшими за столичні чи курортні, навіть без наявності води, світла та опалення.

З мого спілкування з деякими представниками місцевої влади стало зрозуміло, що на центральному рівні не було виділено жодної копійки та не дано жодної команди для організації побудови підземних фортифікованих приміщень для розміщення штабів ОТУ, бригад тощо. За два роки таких бункерів, можна було б побудувати чимало і це б зняло навантаження з приміщень цивільної та критичної інфраструктури.

Висновок: На жаль, якщо ми не поміняємо підходи в організації та забезпечені засобами розв'язання описаних проблем, то зазнаємо більших втрат, економічних, людських, зі зрозумілими наслідками.

Джерело

Про автора. Мирослав Гай, актор, волонтер, воїн ЗСУ, керівник благодійної організації "Фонд "Мир та Ко".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.