Ситуація, пов’язана з заявою Шольца має цікаве підґрунтя і диявол ховається в деталях. Протиповітряний комплекс "IRIS-T" є новий, сучасний, але він на озброєнні Бундесверу не стоїть. Там базовим зразком є американський "Петріот". В чому родзинка і чи може його отримати Україна? Історія почалася з березня, коли міністерство оборони України розіслало по всіх країнах пропозицію щодо закупівлі будь-яких зенітно ракетних комплексів, які можуть боротися з повітряними цілями противника.
Один з таких запитів був відправлений до Німеччини. Було припущення, що Німеччина спроможна задовольнити таку потребу. Але комплекс "IRIS-T" є новим зразком, який лише виготовляється. Є дві країни, які його замовили: Швеція і Єгипет. Єгипет замовив 16 таких комплексів, але отримав лише один. І сподівається, що впродовж 3-4 років отримує іншу кількість таких комплексів. Тобто, коли Шольц говорить про те, що впродовж декількох тижнів ми отримаємо систему "IRIS-T" - це не є реальним. Цікаво, що через декілька годин після заяви Шольца була заява міністра закордонних справ Німеччини, що йдеться про місяці. Цей комплекс постачається не зі складу збройних сил Німеччини, а саме від виробника - його нам доведеться почекати невизначений проміжок часу.
За своїми показниками він має до 40 км дальності й 15 км по висоті. Він може прикрити окремі міста від літаків. А для "іскандер" або "кінжал" він буде заслабким. Комплекс технологічний. Він може бачити ціль на відстані 250 км, а знищувати на 40 км. Але проблема полягає в цілях. Ракета з комплексу не встигає перехопити балістичні цілі. Ці загрози Німеччина розуміє. Шольц в березні говорив про те, що вони мають закупити сучасний протиракетний комплекс і закуповують в Ізраїлі. Боротьба Німеччини з російськими комплексами ґрунтується на пропозиціях, щоб купити ізраїльський комплекс.
Проблема, яка стоїть перед нашими комплексами "С-300" та "бук" - вони не можуть перехоплювати надшвидкісні ворожі цілі. Нам доведеться жити й далі сподіваннями без суттєвого посилення ППО. Ми маємо робити ставку на інші рішення в цій галузі.
Найбільш показовим кроком допомоги у галузі ППО було рішення Словаччини, яка нам передала комплекс "С-300" кілька тижнів тому. Українська армія має комплекс "С-300", але це перші модифікації ще 1998 року. І мають дальність до 75 км. Словаччина нам передала комплекс "С-300", який має дальність до 100 км. Це найпотужніший зразок протиповітряної оборони у складі ЗСУ. В рамках допомоги Словаччина також передала ще складові системи до комплексу "С-300". Це клістрони (електровакуумна лампа, що використовується для підсилення високочастотного радіосигналу - Ред.) - лампи, які дозволяють відновити системи "С-300" та збільшити кількість. Це примушує росіян обминати зони ППО.
Також було згадано про контрбатарейні радари - це дійсно крута річ, яка виготовляється Німеччиною у партнерстві з європейськими країнами. Радар "Кобра" дозволяє на відстані до 100 км бачити всі позиції ворожої артилерії й за 2 хвилини визначати позиції 40 ворожих засобів артилерії. Тобто поєднуючи "Кобру" з HIMARS, ми отримаємо розвідувально-ударний комплекс, який дозволить швидко визначати позицію ворога і знищувати їх за рахунок потенціалу HIMARS. Цей зразок ЛРС досить дорогий і у самого бундесверу таких комплексів лише 19, і там вважають, що без втрати власної обороноздатності, вони можуть передати Україні лише 3 таких зразки. І тому ми скоріш сподіваємося на допомогу США, які передають нам декілька десятків контрбатарейних радарів, що будуть утворювати такий розвідувально-ударний контур.
Якщо продовжувати далі обіцянки Шольца, то там є утикання з гарматними танками "Гепард", і з БПМ "Мардер", і з переговорами Греції, яка хотіла нам поставити БПМ-1 і на заміну отримати німецький БМП. Переговори з Грецією тривають майже місяць. Тобто багато таких нюансів, з яких виникають питання, чи справді Німеччина спроможна активно допомагати нам у боротьбі з РФ. Я боюсь, щоб у таких моментах не було торгівлі повітрям, тому що такі речі підривають довіру до деяких партнерських проєктів.
Потреба у броньованих машинах для української армії надзвичайно важлива. Згадаємо, що у нас є власний виробник БТР-4 ХКБМ імені О.О.Морозова, яке виготовило значну партію БТР. Чимала партія зараз ремонтується на наших підприємствах, але є проблеми з комплектуючими й таке інше, тому надзвичайно актуальна зовнішня допомога в БТР, щоб забезпечити мобільність наших підрозділів. І нам також бракує звичайних військових автомобілів, які так само забезпечують логістичні потреби української армії.
З точки зору бронетехніки, це стосується БМП і БТР, наші запаси в принципі вичерпані й використовуємо те, що є. За період активної фази війни ми суттєво збільшили чисельність особового складу, створили війська територіальної оборони, корпус резерву. Тобто виходить, що чисельність особового складу є достатньо значною, а кількість заліза замала. Відповідно, очікуємо на закордонну допомогу, на програму ленд-лізу, також потрібно підійти до переформатування власної оборонної промисловості.
Ситуація на фронтах складна. Виокремлю декілька моментів зі зведень Генштабу. Зокрема ситуацію на Херсонщині, де ворог намагається здійснювати удари по декількох містах, на яких ми забезпечили просування на лівий берег річки Інгулець. Ми просуваємося у бік Херсону і намагаємося розітнути угрупування військ, яке стоїть по правому березі Дніпра. Хоча Генеральний штаб стримано коментує це як успіхи.
Щодо складних моментів, то у всіх перед очима ситуація навколо Сєвєродонецька, де за останніми даними ворог зайняв близько 60% території, 20 % контролюється нашими військами, 20% є нічийними.
По карті ми бачимо, що ворог контролює східну частину, а ми південну. Наша південна частина, яка наближена до двох мостів, що йдуть на Лисичанськ. Наближення до цих мостів нам дозволяє мати можливість відходу, якщо буде така потреба.
За військовими повідомленнями, ми не збираємося відступати й намагаємося завдати максимальних збитків ворогу. Я думаю, що ця стратегія і залишається у силі та дасть певний результат. Цікаво, що Інститут вивчення війни говорить про те, що для російської армії захоплення Сєвєродонецька матиме символічне значення, а активна наша оборона і відступ від Сєвєродонецька не будуть мати стратегічних переваг для противника. Нам важливо завдати втрат ворогу і зберегти особовий склад, що власне ми і робимо.
Намагання росіян просунутися з Попасної, зайняти трасу Бахмут – Лисичанськ - така загроза зберігається. Але я думаю, що у форматі контрнаступальних дій ці ризики будуть мінімізовані. Також зберігаються ризики оновлення бойових дій у зоні Ізюм - Лиман, де росіяни накопичили сили та планують здійснювати рух у напрямку Слов'янська. Але такі рухи можливі будуть, коли завершиться битва за Сєвєродонецьк, яка подається росіянами, як головне втілення битви за Донбас.
Хоча ми розуміємо, як зменшилися амбіції РФ - від намагання захопити всю Україну до одного районного міста.