Від безпекової угоди України та Великої Британії дме вітерець Будапештського меморандуму, - Безсмертний

Історія падіння Іл-76 у Білогородській області надзвичайно непроста, як зараз росіяни будуть намагатися використовувати її у своїх цілях?

Очевидно, що ця історія не відіграна до кінця, її зміст від самого початку полягає у тому, що тут поєднані декілька факторів, які не дадуть можливості росіянам залишити поза інформаційною увагою цю річ. Перший з них і дуже важливий - міжнародна складова. Вірно помітили, що цей літак летів по дуже цікавому маршруту Єгипет - Сирія – Росія. І ті інформаційні фрагментарні витоки, які були, дають підстави говорити про досить серйозні речі у цьому плані. Тим більше, що треба пам'ятати, що у цей час відбувалося і в Єгипті, і у Сирії.

Друга річ - це група переговірників, яка не сіла на літак. Це факт теж дуже важливий, який говорить про те, що

Росія має величезні проблеми у системі комунікацій і у системі забезпечення цих комунікацій, я вже не кажу про систему безпеки.

Третя річ - хід обміну військовополоненими. Це ще один дуже важливий фактор. І Москва шукає на чолі з фюрером будь-який спосіб для того, щоб обвалити цю ситуацію і звинуватити у цьому Україну.

І четверта річ, яка дуже важлива, - те, що

немає на сьогодні важливішого факту у війні Росії проти України, ніж інформаційно-психологічні атаки.

Кожен факт, а тим більше такий, Росія буде повертати до того, щоб звинувачувати Україну у найбільших та найгнітючіших гріхах.

Прошу усіх, хто цікавиться цим фрагментом віднайти матеріал, який є на відео й у текстовому форматі, про брифінг у Білому домі буквально за годину після того, як з'явилася ця інформація. І послухати питання журналіста до Джона Кірбі (координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США), який у той час давав брифінг. Як журналіст з натяком на те, що Україна порушує якісь там гуманітарні основи ведення війни, вчинила такий крок, і що Кірбі з цього можете сказати. Тобто зрозуміло, що для московського фюрера будь-який факт у цій війні буде використовуватись як певного роду інформаційна атака.

У цьому плані треба звернутися і до українських журналістів, до тих, хто опікується цією сферою, хто пише, бо я заради фахового інтересу просто промоніторив хто і що написав, а там "хто в ліс - хто по дрова". Я просто хочу всім цим людям сказати:

що українська армія дотримується норм міжнародного гуманітарного права. Кожен солдат у цьому плані інструктується.

Не може будь-який офіцер, який приймає рішення у подібному випадку, дати команду на постріл, якщо він не переконався, що атака ведеться по військовій чи воєнній цілі. Це все дуже ретельно вивчається на відповідних інструкційних розмовах у Збройних Силах України.

Відтак з самого початку уявити, що була команда здійснити постріл по невійськовому об'єкту - не є допустимим. Тут має бути принципова позиція: трапився в інформаційному колі вам в очі такий факт, одразу на старті його відкидайте, тому що це те, що може бути названо у популярній літературі як ексцес, а не системна команда, яка дається в ЗСУ.

Одразу розуміємо, що Кремль починає сигналізувати, мовляв, в Україні можуть використовувати американську зброю. Але наразі питання щодо використання далекобійних систем, наприклад, на території Росії ще якось недоурегульовано, не дозріли ще американці.

Я невипадково сказав про сюжет на брифінгу у Білому домі. Але підтвердженням у тому числі ваших слів є недавній меседж канцлера Німеччини Олафа Шольца про те, що вони розглядають питання постачання України далекобійних ракет Taurus, але мають застереження, що українська сторона може влупити ними по Москві. Хочу тут підкреслити маленький нюанс, що прямої мови такої ніде не було. Але з усім тим, це повідомлення, яке в лапки взято як пряма мова, присусіджено до подій з Іл-76, щоб привертати увагу і знову гальмувати питання про постачання Україні ракет середньої та великої дальності.

А друга смішна цитата взагалі пішла гуляти про те, що канцлер не знає, що міністерство оборони Великої Британії пропонувало обміняти. Він сказав про те, що нам відома така позиція, і залишив без будь-якого коментаря. Натомість у засобах масової інформації пройшло, що він не знає нічого про цей фрагмент, а у першій частині Шольц сказав, що вони мають застереження щодо можливості ударів українських Збройних Сил по Москві. Ось вам яскравий приклад того, як Кремль використовує у прив'язці цілий ряд фактів до цього якоря, який тягне інформаційну ситуацію.

Зараз триває надання нам безпекової гарантії, зокрема від Великої сімки, також у нас з'являються дедалі міцніші зв'язки з Великою Британією. Як правильно нам використовувати дані нам шанси, як зробити так, щоб подібні підписані меморандуми та угоди не повторили долю так званого Будапештського меморандуму?

Це питання надважливе, я б його навіть назвав сьогодні питанням номер один з точки зору міжнародної допомоги та зміцнення безпекових гарантій. Однак відразу не можу не поставити декілька дуже важливих запитань для себе та для нас усіх. Це міжнародна угода, яка має дуже широкий вплив на внутрішню та зовнішню ситуації, але, як бачите, вона чомусь не подається на ратифікації до парламенту.

Проте Конституція чітко визначає, що подібні акти є чинними тільки після того, коли згода на них дана Верховною Радою України.

Нагадаю всім, що Будапештський меморандум теж не ратифікувався, але на той момент ще діяла попередня Конституція, яка дозволяла подібні речі у тому числі таких, як надання зовнішніх гарантій Міністерством фінансів, укладання подібних галузевих секторальних угод і так далі. А угоду щодо безпекових і оборонних питань можна було такою назвати, це теж натяжка. Натомість цей документ не може бути нератифікований з точки зору норм позиції нинішньої Конституції. Це перша річ, яку треба пам'ятати, тому тут оцей вітерець Будапештського меморандуму уже дме.

Друга річ - механізми реалізації. Я і сьогодні переконаний, що Будапештський меморандум - дуже серйозний документ, але чого там не вистачає і чого не може бути у такому документі, як і у документі, що підписаний Ріші Сунаком (прем'єр-міністр Великої Британії) і президентом Зеленським, то це механізм його реалізації. Що я маю на увазі? Перше - це ратифікація, бо тоді він стає законом, а це означає, що під нього лаштується організаційна структура і в Україні, і, відповідно, у Великій Британії. Бо нагадаю аналог подібної безпекової гарантії є акт між урядом США і Тайванем, який називається закон про відносини з Тайванем. Цей акт голосувався і Конгресом, і Сенатом, також був проголосований і у парламенті Тайваню. Таким чином це документ для двох сторін. І я б все-таки рекомендував українським фахівцям, які опікуються цією темою, взяти цей документ і подивитися на нього, як він оформлений.

Наступне, якщо вчитатися у підписану угоду, то вона носить обмежений в часі термін, насправді це документ про дворічні гарантії.

А ще, якщо подивитися на міжнародні норми, то, якщо забрати ратифікацію, якщо зрозуміти, що подібний акт не несе за собою організаційну систему забезпечення, відповідно, він може трактуватися всього-на-всього як угода між прем'єр-міністром Ріші Сунаком і президентом Володимиром Зеленським.

Є ще одна річ, яка дуже важлива. Тут проблема компетенційна. Якщо подивитися на цей документ, то він носить у своєму змісті складові, які стосуються до повноважень Міноборони, Кабміну і президента. Там є речі, які віднесені до компетенції президента у сфері оборонної політики. Є конкретні цифри, які стосуються грошей і об'єктів, це справа Міністерства оборони, у крайньому разі Кабінету Міністрів. Тобто все це говорить про те, що за бажанням отримати гарантії, очевидно, за величезним об'ємом оцих от речей, про які йшла мова, втрачено ключове - це не закон для обох сторін. Це дуже важливо.

Друге, парламенти його не ратифікували. Звідси треба читати абсолютно чітко, що фінансова забезпеченість його буде під великим знаком питання. Однак з точки зору політичної риторики - це колосальний крок вперед, тому що так показано, що Велика Британія, але тут далі ставиться кома, як країна, яка не належить до Європейського Союзу, майте це на увазі, також  як країна англосаксонського блоку, тому що вона так і читається, більше того як країна, яка належить до так званого Копенгагенського формату, а це те що вміщено у "Рамштайн", вона готова надавати допомогу. Але разом з тим тут недолік, суть якого може полягати у тому, лише у період прем'єрства Ріші Сунака. Бо якщо це не закон, а всього-на-всього лише певна угода між двома особами, то вона може читатись точнісінько так. І я не виключаю, що за деякий час після того, коли консерватори відійдуть від влади, буде сказано, що консерватори підписали, то хай і виконують. Бо я ще раз кажу, це не закон. Це треба розуміти з точки зору норм міжнародного права.

Ви скажете мені, що так у міжнародному праві є речі, які говорять про усні домовленості. Це так. Усні домовленості є, але вони не досягаються у питаннях гарантії безпеки. Тим більше, що ці два слова "гарантії безпеки" говорять про те, що цей документ має відповідати Міжнародній конвенції про угоди й договори, яка передбачає обов'язкове виконання національних конституційних норм з точки зору ратифікації.

Я про це вже не вперше кажу і сподіваюся про те, що надалі, а, можливо, і у випадку з Великою Британією, принаймні українське політичне керівництво повернеться до цього питання і відправить на ратифікацію до парламенту цей документ.

Я не можу зрозуміти, в силу яких причин допущена відсутність ратифікації подібного документу, бо з точки зору інформаційного приводу, політичного звучання - це чудовий крок.

Інша справа, чому не дотягнули правову основу дій такого документа. Коли нам зараз з вами кажуть про те, що у Будапештському меморандумі не те слово чи не так перекладено, то стосовно цього документу нам з вами скажуть, що він не ратифікувався. На підставі чого під його виконання будуть видаватися певні ресурси з бюджету одної держави, другої держави й так далі?

Чого нам чекати від тих держав, країн-блоків, яких ми вважаємо нашими союзниками, але наразі вони є нашими друзями, партнерами й приятелями?

Сама по собі угода, яка вже підписана, та угоди, які будуть підписуватися далі, говорять, що теза про те, що з кожною окремою країною НАТО ми не можемо працювати, бо маємо працювати лише з НАТО в цілому, не відповідає істині. Це означає, що дуже важливо, щоб на сьогодні всі ми усвідомлювали питання регіональної, континентальної та глобальної безпеки, яке складається з багатьох компонентів. У цій системі можуть бути, вже це очевидно, двосторонні угоди, регіональні угоди, континентальні угоди, глобальні угоди – всі вони можуть складати єдине ціле.

Це те, про що якось ми з вами понад рік тому говорили, і випливає з того новорічного різдвяного послання ще тоді міністерки закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс під час виступу у Лондонській мерії, коли вона говорила, що наступає час лабільної системи безпеки, м'якої. І насправді якщо подивитися на ці двосторонні угоди, то вони повинні бути спрямовані на забезпечення безпеки України, на забезпечення безпеки країн Центральної Європи, на забезпечення безпеки країн Європейського континенту, далі на забезпечення безпеки країн Північноатлантичного блоку, на забезпечення країн Євроазійського блоку і на глобальну безпеку – ці складові не повинні створювати їжака одне до одного. І найбільше підходить, щоб все це увібрати та систематизувати, безумовно це формат "Рамштайн". Тут дуже важливо, щоб хоча б якось у цьому форматі сьогодні перейти до розмови на цю тему.

Перше, що ми з вами проговорили, це виглядає як якісь двосторонні галузеві домовленості, бо воно так буде читатися. А яке це має відношення до центральноєвропейської безпеки? Абсолютно ніякого. Як тепер це буде складатися у взаємовідносинах в системі НАТО? А якщо додати до цього, що Європа сьогодні весь час говорить про власну безпеку. Більше того нинішні навчання, які проводяться НАТО, про що вони свідчать? Про те, що у зв'язку з тим, що туди по мінімуму запрошений учасник - це Сполучені Штати Америки, а США сьогодні - 90% безпеки, яку реалізовує НАТО. Нинішні навчання показують, що там підібрана модель і легенда, яка на 90% це власне держави Європи. Є буквально декілька есмінців США, на яких присутні майже 90 000 особового складу, що беруть участь у цьому навчанні. Тобто це вже якби постріл на ту модель, яка може бути складена після заяв кандидата Трампа, що ми можемо вийти з НАТО. Хоча це не є відповідь і, очевидно, що так не буде. Але видно, що підготовка до цього ведеться.

Треба розуміти, що у питаннях безпеки двосторонні стосунки, які Україна укладе з державами НАТО, повинні реалізовуватися у вигляді конкретних кроків.

Тобто умовно скажуть, що іде навчання, як НАТО буде взаємодіяти з країнами, які бажають увійти до складу НАТО, зокрема такі як Україна. Далі - як вони будуть взаємодіяти з тими, хто сформувався вже як окремий оборонний союз, наприклад, як Тихоокеанський блок, який окремо існує, хоча у деяких країнах це перекликається. От і звідси, очевидно, що не обійтися без того, щоб формалізувати роль, яку відіграє контактна група. Мене це дуже до крайнощів бісить, бо я пройшов через контактну групу у Мінську. Коли чую, що "Рамштайн" називають контактною групою з питань надання допомоги в обороні України, однак, як кажуть український класики, поконтактувати - це не означає вирішити.

На сьогодні ті, хто вимальовують, і ті, хто сидять на кнопці європейської й регіональної, і континентальної, і загалом глобальної безпеки, вони не зовсім чітко розуміють, як все це буде взаємодіяти між собою, як воно буде співпрацювати, бо проведення додаткових нарад, навіть, онлайн-нарад не вирішує питання забезпечення термінового забезпечення військ боєприпасами, бронетехнікою, обслуговування всього-всього і так далі.

І так я можу сказати, що той шлях, по якому почала йти Україна, підписуючи двосторонні гарантії з безпеки, там перехід на регіональну безпеку, навіть, не проглядається. Щобільше, я не бачу, щоб розуміли цю проблему. Бо, коли слухаєш там таких, як Орбан (прем'єр-міністр Угорщини) чи як Фіцо (прем'єр-міністр Словаччини), то вони думають, що під НАТО пересидять, а ви там постарайтеся. Але даремно вони так думають. Я їм нагадаю про похід Суворова в Альпи, незрозуміло, що він там робив, але майте на увазі, пам'ятники Суворова по Росії стоять і зараз, їх ніхто нікуди не подів. Тому, куди може залізти чобіт російського солдата, відомо тільки московському фюреру, і це треба дуже добре розуміти.