Гендерно-нейтральний "бог"

Ті, хто порівнюють Путіна з пізнім Брежнєвим, його дефективною вимовою й абсолютною фрустрацією щодо державних справ, — глибоко помиляються. "Дарагой Лєанід Іл'їч" збуджував бодай якісь емоції, принаймні той період був чи не найпліднішим для анекдотчиків-пересмішників.

Путін – абсолютна протилежність. Навіть найвойовничіші його лякалки вже, здається, не здатні спричинити щонайменшої рефлексії. Нудний диктатор… Такий собі "гендерно-нейтральний "бог", - людина без рис, міль та й годі.

Оцю метафору про Бога Путін ні сіло ні впало приплів до тексту свого поважного звернення до федеральних зборів РФ, намагаючись, мабуть, трішки розвеселити сонну зграю своїх подільників. Марно. Кого у Росії цікавить, що десь в якійсь (бозна-якій!) Англіканській церкві святі отці шукають нові формати для Всевишнього? Та й чи шукають взагалі? Чи, може, то чергове навіювання шаманів на кшталт Ковальчука чи, до прикладу, саєнтиста Кірієнка? А, може, Соловйов не доспівав саме цю репліку у своїх щоденних заклинаннях?

Здавалося б, для сучасних політиків, які десь потай, у найглибших закапелках душ, мріють про всевладдя та всесилля, є купа історичних прикладів-запобіжників перед спокусою диктатури. Всі мали б вивчити як отченаш траєкторію кар'єр автократів

Здавалося б, для сучасних політиків, які десь потай, у найглибших закапелках душ, мріють про всевладдя та всесилля, є купа історичних прикладів-запобіжників перед спокусою диктатури. Всі мали б вивчити як отченаш траєкторію кар'єр автократів. Так, звісно, і це зауважив ще де Голль, "спочатку все бачиться у рожевому кольорі. Ентузіазм одних та мовчання інших, жорсткий, накинутий зверху порядок, яскраві декорації, цілеспрямована пропаганда додають диктатурі на першому етапі динамізм, який явно виграє на тлі попередньої анархії…".

Читайте також: Як велика війна зруйнувала маленьку "постправду"

Але фінал… Жалюгідний фінал "полковників, яким ніхто не пише", загнаних у глухий кут щурів. Усвідомлення власної немочі, загострене спогадами про недавню "міць". Жорстоке розчарування від себе "любленого", від навіяних власними фантазіями та лакузницьким оточенням "грандіозних планів". Абсолютна інфантильність публіки у власній країні, яка лише на позір демонструє колишню лояльність, а насправді тільки й чекає моменту слабкості. Це як у родинах, вимотаних маразмами перестарілого родича, що вже уклав тестамент, але, перш ніж він набуде чинності, виїсть мізки усім, хто там вказаний…

Чомусь мені здається, що нинішній побут Путіна дуже схожий на присмерк Володимира Леніна з депресивно-безбарвного фільму Сокурова "Тілець". Або ж останні дні Адольфа Шикльгрубера, зображені німецьким режисером Олівером Хіршбігелем у "Бункері". Хоча, мабуть, таки ні. "Вождь світового пролетаріату" навряд чи доживав свій вік при ясному розумі. А Гітлер з його фанатизмом, либонь, свідомо наклав на себе руки, з переконанням, що "правда" на його боці.

Путін – отой вигаданий ним "гендерно-нейтральний "бог", ніщо, сірість і неспроможність у її найрафінованішому вияві. Ким став цей учорашній штурман стерхів, "альфа-самець", дзюдоїст etc.? Нікчемним стариганом, "імператором", якого прямим текстом посилає "на …" (подумати тільки!) якийсь там словацький міністр, занудним "жартівником", від "гумору" якого віє провінційною тупістю і тліном

Путін – отой вигаданий ним "гендерно-нейтральний "бог", ніщо, сірість і неспроможність у її найрафінованішому вияві. Ким став цей учорашній штурман стерхів, "альфа-самець", дзюдоїст etc.? Нікчемним стариганом, "імператором", якого прямим текстом посилає "на …" (подумати тільки!) якийсь там словацький міністр, занудним "жартівником", від "гумору" якого віє провінційною тупістю і тліном. І навіть уплітаючи у ці, з дозволу сказати, фіглі нотки погроз ядерною зброєю, він наперед знає, що його ніхто не боїться. Як не бояться масованих ракетних ударів, як нищать міріади його "відбірних вояк", перетворюючи на добриво у й без того плодючому українському степу. Як прокидаються сили, що незабаром розберуть "священну путінську імперію" на запчастини, і облаштовуватимуть свої знову набуті батьківщини без Москви й без Путіна.

Читайте також: "Тоска русская"

Сидячи у бункері, цей "завойовник" приречений бути свідком краху "імперії", про воскресіння якої він марив.

З чорною заздрістю переглядати відео, на яких "дрібні діячі епохи Путіна" утверджують життя, якому він так прагнув нашкодити, принаймні якомога більше напакостити. Роблять своє без нього та усупереч йому.

З острахом прислухатися до кроків охоронця чи покоївки, — чи, часом, разом з ними не крадеться смерть.

Знати, що за ним обов'язково прийдуть, але тамувати у собі це знання, аби не видати страх слабака.

І, як на мене, це – найвитонченіша кара, яку придумав Бог для кремлівського "бога". Справжній Бог, а не той, над яким насміхався цей "окурок".

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.