Історія про прізвище, або Кого вважати українцями

Так от, я вам теж розповім. Як людина, чиє прізвище Казанжи і яка родом з Татарбунарського району на Одещині. Двічі дискримінована. Бо назва Татарбунари багатьом чомусь здається смішною і недолугою.

1986 чи 1987 рік. Вчуся в Києві, разом з подругою шукаємо квартиру. Приходимо по оголошенню. Все ок, домовились.

І тут кульмінація. Жінка, власниця, питає, звідки ми родом. Я називаю повну адресу. Вона чує Татарбунари (прикольне містечко, до речі), підіймає на мене очі й так стверджувально питає:

- Так ви татарка?

Подруга не розгубилась:

- Та ні, вона бунарка!

Коротше, квартиру нам не здали.

1990 рік, у вересні я вийшла заміж, змінила прізвище і прийшла змінювати документи. Все відбувалось в якомусь кабінеті університету, де співробітниця заповнює папери. Вона тричі перепитує прізвище, точно незвичне для київського вуха)

Читайте також: Шкарлет — це суцільна дно-бурильна установка

1990 рік, у вересні я вийшла заміж, змінила прізвище і прийшла змінювати документи. Все відбувалось в якомусь кабінеті університету, де співробітниця заповнює папери. Вона тричі перепитує прізвище, точно незвичне для київського вуха)

Я, знаючи, як всі, кому не лінь, всередину прізвища вставляють різні додаткові літери — типу КазанДжи, КазанТжи, починаю їй диктувати:

- Казан, — роблю паузу.

І далі: - жи.

Вона підіймає голову на мене і серйозно питає:

- А "жи" через дефіс?

Я відповідаю:

- Ага, і далі через дефіс "огли" (я знаю, що жіночий варіант "кизи", але це зовсім не про це).

Вона опускає голову над зошитом, пише. Я дивлюсь, а там написано: Казан-жи-огли.

Боже, як я сміялась!.. Вона образилась. Була молода, не заматєрєвша, тому не вигнала, а переписала))))

Я в той час диплом писала. Етносоціологічний нарис. Про життя темношкірих в Одесі. Звісно, що я багато спілкувалась з темношкірими у своєму місті, з їхніми родинами.

І от мій одногрупник, хороший хлопець, побачивши моє нове прізвище, співчутливо так мене питає:

- Ну і хто він? Тільки не кажи, що нормальний, як ми! Темненького знайшла?

Читайте також: Прилетіла ластівочка

Раніше мені регулярно радили в коментарях під блогами зайнятися чомусь виборами башкана в Гагаузії. Мені довелось навіть вивчити шлях Гагауз Єрі до автономії, я знаю політичні персоналії, основні прізвища і хронологію подій там. А, я ще книжку "Гагаузи" купила)

Раніше мені регулярно радили в коментарях під блогами зайнятися чомусь виборами башкана в Гагаузії. Мені довелось навіть вивчити шлях Гагауз Єрі до автономії, я знаю політичні персоналії, основні прізвища і хронологію подій там. А, я ще книжку "Гагаузи" купила)

У мене таких історій достатньо. Тому якось мені було легко писати розділ в методичку, який називався "Стереотипи".

З останнього. Пише чувак із домашнього чату в особисті: у тебе англійською аж три z в імені й прізвищі. Скажи, як тобі з цим живеться?

Написала, що живеться хрєново. Звернулась в ЦНАП. Тепер буду OYA KAANHY.

Але! Моє прізвище логічно виглядає багато де) В Туреччині, на Кіпрі, в Греції, в Криму, в Туркменістані… Осман Пашаєв взагалі про мене вимушений був згадувати регулярно — він жив на однойменній або поруч вулиці.

В Туркменістані, до речі, мені перше, що говорили всі чотири рази, коли я там була:

- О, у нас есть город Казанджик, вы ж там были? Там ваши корни, езжайте обязательно!

До тих корнєй я таки доїхала. Як і в Гагауз Єрі. Але то ставалось випадково)

До речі. Моє прізвище — Карпенко.

Діда мого чоловіка знайшли маленького посеред дороги на півдні Одещини. Доправили до якогось притулку. Тоді це була територія Румунії. Йому дали прізвище чи то начальника, чи то працівника тієї установи. Рідних так ніколи й не знайшли.

Висновків не буде.

Джерело

Про авторку. Зоя Казанжи, журналістка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.