Архіви КГБ — це історія про те, як імперія нищила і вербувала українську еліту, — дослідник Едуард Андрющенко

Таку думку висловив  Едуард Андрющенко, письменник та дослідник архівів радянських спецслужб, автор книги «Агент із ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова-Домонтовича», у подкасті Миколи Княжицького.

Одним із перших питань розмови стала термінологія. Андрющенко пояснив, чому у своїх працях використовує абревіатуру КГБ, а не перекладену «КДБ». «Позиція така, що окупаційні абревіатури ми не перекладаємо, аби підкреслити, що це був чужорідний для України орган, який виконував вказівки Москви».

За словами дослідника, попри воєнний стан, архіви СБУ залишаються відкритими, а документи розсекреченими. Кожен може ознайомитися з ними дистанційно в електронній формі. Це важливо, адже сучасна ФСБ є спадкоємицею методів КГБ, і те, що відбувалося в архівах, зараз повторюється на окупованих територіях, де людей кидають у в’язниці та обмежують у правах.

Центральною постаттю розмови став Віктор Петров (Домонтович) — блискучий письменник і вчений, який водночас був агентом радянських спецслужб під псевдонімом «Іванов». Андрющенко розвіює популярні міфи навколо Петрова: архівні справи не підтверджують легенду, ніби він готував замах на Гітлера, але й не доводять, що саме він здав Миколу Зерова.

«Петрова завербували у 1936 році. У його донесеннях є імена колег-археологів, які невдовзі були розстріляні, — розповідає історик. — Але чи була це його пряма провина, чи система просто вимагала від нього щось вигадати про вже "намічених" жертв — питання дискусійне».

Дослідник наголошує, що не варто поспішати з однозначними висновками щодо всіх, хто мав контакти з органами. Багато видатних українців, як-от Юрій Шевельов (агент «Шевченко») чи Омелян Пріцак, давали підписки про співпрацю під прямим тиском або загрозою розстрілу, але фактично не писали донесень або давали виключно позитивні характеристики своїм колегам.

«Це була моральна дилема: підписати папір, щоб зберегти життя, але не зробити нічого поганого, — каже Андрющенко. — Наприклад, Шевельов після підписки просто зник для спецслужб, виїхавши на Захід».

Окрему увагу в подкасті приділили історії Ліни Костенко. Андрющенко згадав архівний запис про зрив прем’єри моноспектаклю «Маруся Чурай» у 1982 році. Через «ідейні недоліки» виставу перенесли, що викликало обурення поетеси. Вона прийшла до Палацу культури і на знак протесту вдарила директора філармонії по обличчю.

«КГБ сподівалося, що бесіда в прокуратурі її налякає, але вийшло навпаки — прокурор висловив поетесі прихильність і попросив подарувати примірник книги. Це той випадок, коли сила мистецтва перемагає навіть каральну машину».

За оцінками дослідника, система КГБ пронизувала все суспільство: у 70-80-х роках йшлося про сотні тисяч агентів. Особлива концентрація була серед творчої та наукової інтелігенції. Читати такі дослідження сьогодні необхідно, щоб розуміти, за що ми воюємо і від якої системи захищаємо свою ідентичність.