Каїн і Авель. Як Лукашенко повісив на Зеленського нову “справу Шеремета”

До військового вторгнення Російської Федерації в Україну була сліпа віра, що нам навіть свого сильного лідера не треба вирощувати. Бо ж по-братськи нас врятує Володимир Путін. Той самий, про якого на українському М1 роками крутили “А Вова рулит” чи “Такого как Путин”.

А коли мова йшла про те, кого хочуть самі українці, то іконою лідера вважали колишнього голову радгоспу і військового політрука з вусатою харизмою Олександра Лукашенка. 

Яскраве свідчення — соціологія КМІС від лютого 2021 року, яка показала, що 36% громадян України довіряє картопляному фюреру. Навіть після очевидної фальсифікації підсумків президентських виборів він залишався одним з найпопулярніших зарубіжних політиків в Україні. Що ж — після вбивства білоруськими (російськими) спецслужбами в Святошинському лісі голови “Білоруського дому” Віктора Шишова — буде цікаво подивитись нові опитування з теми. І чи дійшло щось до частини українців, яка  захоплюється чистотою мінських вулиць і хвостів колгоспних корів. Чи жує надсмачну молочку з забруднених Чорнобилем гомельських земель. І загалом вважає, що так і треба душить цих гонорових козлів чи то пак демократів, які заважають жити серйозним мужчинам.

Якщо аналізувати, хто із українських топ-політиків найближче підібрався до образу і стилю Лукашенка, то це, певне, Янукович — ще один харизматичний виходець із колонії і єнакієвської автобази. Якби Віктор Федорович досидів свою п’ятирічку і пішов на нове коло - ми б із 100% гарантією перетворились у сіре поле, як Білорусь. Коли ти - сателіт Російської Федерації і зручний перевалочний пункт, аби ЄС могло торгувати санкційним хамоном і пармезаном без шкоди іміджу. 

Грався у лайтового Лукашенка напередодні парламентських виборів і Володимир Зеленський. Саме тоді президент два місяці влаштовував публічні сварки і погрози звільнення то головам лісгоспів, то митників. І мудрий український народ був у такому емоційному екстазі — що пішов на дільниці і наголосував собі монобільшість із ноунеймів. Щоправда, сам Зеленський за іронією долі ніяк не міг не може стати реальним диктатором. Він скоріше - маячок для всіх пострадянських країн, де трапляються різноманітні диктатори. В тому числі і для білорусів. Мовляв, не бійтесь, друзі! Нема незамінних — дивіться на Україну, там в президенти обрали коміка. А для его Лукашенка — це таки удар. Але диктатор з 27 роками досвіду знає всі слабкі моменти політичних неофітів як наш Шостий — тому він теж уміло грає на цих почуттях. Тим паче нинішня українська влада завше ладна то поторгувати з Білоруссю електроенергією, то купити бітуму — бо свої заводики довели до банкрутства, то відправити на Новий рік розважати Лукашенка Іриною Білик. Для вірності — відправляли цілуватися із Лукашенком бердянського ватника Євгенія Шевченка. Який від імені фракції “Слуги народу” кілька разів смачно облизав російського лідера. Правда, дещо перестарався із компліментами після викрадення Протасевича і під тиском суспільства був вигнаний із провладної фракції. 

Лукашенко цілком розумів ці подвійні стандарти від ЗЕ-влади. І дуже влучно минулого року в інтерв’ю Дмитру Гордону сказав про місію Зеленського на землі: “Володя хороший. Мне его жаль. Он попал как кур в ощип. Не мне вам объяснять, какая в Украине ситуация ему досталась”. Що ж з участю білоруського самопроголошеного президента у справі “вагнерівців”, а тепер і у вбивстві Віктора Шишова у Києві — можна чесно сказати, що Лука ще й дуже сильно допомагає тому, аби Україна втрачала суб'єктність, повагу та відчуття елементарної безпеки у нашому домі. Бо ж ось чіткі приклади. Варто було Литві різко засудити захоплення Романа Протасевича у небі, а ще виступити проти “Північного потоку-2”, як прикордонні пункти почали активно атакувати нелегальні мігранти. Варто було Україні зайнятися підготовкою “Кримської платформи” та святкування 30-річчя Незалежності — як уже на нинішню владу, як і на попередню повісили убивство. За Порошенка — була справа Шеремета. Зеленський отримав свою — Шишова. Прикметно, що повішеного білоруського опозиціонера знайшли в особливий день. Саме учора СБУ мало оголосити про завершення судового слідства щодо Ігоря Безлера — одного із ключових осіб весни 2014. Замість позитивних новин — наші спецслужби тепер отримують порції критики, що не треба менше Чауса в полях ловити, поки тут ворожі диверсанти працюють.

Зеленський справді потрапив в “ощип”. Той, хто думав, що розумніше ніж Порошенко — сам отримує від наших так званих братських народів болючі удари. Тепер цілком ймовірно на “Кримській платформі” високі гості питатимуть не так про стратегію деокупації півострову чи права кримськотатарського народу, або спільно вирішуватимуть серйозну проблему: “що робити з мільйоном понаєхавших з материка росіян?”, як скоріше питатимуть у Зеленського: “Хто вбив Шишова?”. Я уже не кажу, яке полегшення і окрилення зараз переживають проросійські сили і їхні “говорящие” голови на ефірах. Які тепер щодня урівнюватимуть, що Зеленський такий самий кривавий націоналіст як і Порошенко. І це вони обоє винуваті, що білорусів убивають в Києві. Бо не дружать із РФ і не йдуть на мир.

Перші уже пішли. Ось постійна експертка каналів Медведчука та Мураєва Марина Ставнійчук перевзувається на ходу і банить нашого колегу Єгора Чечеринду за слушні уточнюючі питання.

Не відчувають ейфорії тільки проукраїнські сили. Кожне убивство іноземними спецслужбами на території України у військових час сприймається як особиста поразка. Росіяни постійно знаходять шпаринки, щоб ужалити нас у саме болюче місце. Є знову небезпідставні побоювання, що як і в справі Шеремета — влада і правоохоронці разом із Олегом Татаровим — лютим ворогом майданівців — шукатимуть жертовних ягнят не там, де треба. І знову під гарячу руку попадуть волонтери, ветерани і просто випадкові громадяни, які невдало вимкнули мобільні телефони. Власне, чи не найпершою заговорила про це лікарка і волонтерка Юлія Кузьменко, яка стала жертвою правосуддя абияк — “бий свого, щоб чужі боялись”.

Це реально тривожно і не смішно — з огляду, з яким натиском нині у силові структури тріумфально повертаються орли Януковича. Кожен з ветеранів, воєнних, волонтерів чи добровольців може бути звинувачений у вбивстві, якого він не скоював. Просто тому, що комусь так буде вигідно і зручно. Просто тому, щоб покривати справжніх вбивць білорусів в Україні, кровних ворогів Лукашенка. І ці реальні імена дуже на поверхні. Просто треба перестати дуркувати і загравати з убивцями. А Росія і Білорусь — це реальні нелюди. І аби не стати їх харчем треба дуже швидко тікати від білоруського масла до співпраці з США і Британією. 

Лукашенко навіть не приховує, що убивство білоруських опозиціонерів на нашій території — це його рук справа. Зацініть свіжого пропагандистського “Азарьонка”, де білоруська пропаганда чітко називає тих, кого треба вішати наступними. І це не про те, як дах остаточно поїхав — це про те, що білорусів попереджають, що їх дістануть і уб’ють. А по можливості — ще і підставлять підніжку особистим ворогам Путіна — незалежним Литві і Україні. 

Все це разом має рано чи пізно підвести Зеленського до думки. Що він може і симпатичне молоде курча. Але не для чужого борщу. А нас — шо це наше молоде курча. І лише ми вирішуємо, що робити з ним далі. Але аж ніяк не дати в “ощип” людину, яка нині є рекламним брендом України в світі. А ще гарантом і головнокомандувачем. Коли в кінці року КМІС чи інша соціологічна контора питатимуть про любов до Лукашенка, я би хотіла бачити цифри підтримки менші за 36%. Наша “братська дружба” з Білоруссю все більше нагадує співжиття Каїна і Авеля. І якщо ми не хочемо отримати каменем в голову — треба тікати із нашими баранами від “брата” якомога далі.