Голлівудський сюрреаліст, який підтримував Україну: сьогодні Девіду Лінчу могло б виповнитися 80 років

Він залишив по собі надзвичайно впливову спадщину: сюрреалістичні фільми, культовий серіал Твін Пікс і стиль, який назавжди змінив сучасне уявлення про кіно та телебачення. А ще Девід Лінч активно підтримував Україну, на Київщині висадивши дерева в алеї його імені. Більше про життя та стиль видатного режисера нагадає Еспресо.

Біографія та шлях до кіно

Перший фільм режисера та молодий Девід Лінч після закінчення школи, фото: Вікіпедія

Девід Кіт Лінч народився 20 січня 1946 року в Міссулі, штат Монтана, США. Він часто переїжджав з сім’єю з міста до міста через роботу батька-вченого. Цікаво, що двоє прадідів Лінча по материнській лінії були фінсько-шведськими іммігрантами.

З дитинства Лінч любив малювати і відчував потяг до мистецтва. 

Навчався в Пенсильванській академії образотворчих мистецтв у Філадельфії, де створив свій перший короткометражний анімаційний фільм "Шість чоловіків, що хворіють" у 1967 році – дивну фантасмагорію, яка перемогла на конкурсі. Ця робота вже демонструвала його любов до моторошного й абсурдного. Фільм показує шістьох людей, у яких шлунки поступово наповнюються кров’ю, після чого вони блюють. Одна й та ж хвилинна сцена повторюється шість разів – під звуки сирен швидкої або повітряної тривоги (українцям цей контекст знайомий). Короткометражку зняли за 200 доларів, а сам режисер описував фільм як:

"П'ятдесят сім секунд зростання і вогню та три секунди блювоти".

У 1970 році Лінч вступив до консерваторії Американського інституту кіно (AFI) у Лос-Анджелесі. Там він почав працювати над своїм першим повнометражним фільмом – "Голова-гумка" (Eraserhead, 1977). Стрічка знімалася п’ять років через брак фінансів, але стала культовим хітом на нічному прокаті. Це сюрреалістичний боді-горор про батьківство, страх і індустріальний жах, який відкрив Лінчу двері до Голлівуду.

Після успіху цього фільму Лінчу запропонували зняти "Людина-слон" (1980) – біографічна драма, номінована на 8 "Оскарів", включно з найкращим режисером для Лінча. Потім він узявся за екранізацію масштабного роману фантаста Френка Герберта. У 1984 році світ побачив його "Дюну" – стрічку, яка не стала касовим хітом, але з часом набула культового статусу, відкривши нове бачення наукової фантастики й закріпивши за Лінчем репутацію режисера, готового ризикувати навіть у межах великого студійного кіно.

Та справжній тріумф прийшов з "Синім оксамитом" (1986) – номінація на "Оскар" за режисуру, і класичним поєднанням милої американської провінції з жахливою підпільною реальністю.

Світовий успіх: Твін Пікс та Малголленд Драйв

фото: gettyimages

Найбільшу популярність Лінчу приніс телесеріал "Твін Пікс" (1990–1991, співавтор Марк Фрост). Це культовий детектив-соап-опера з елементами жаху, містики та чорного гумору про вбивство Лори Палмер у маленькому містечку. Серіал став феноменом, породивши фрази-меми на кшталт "Хто вбив Лору Палмер?" і вплинув на всю сучасну ТВ-культуру. У 1992 році вийшов приквел "Твін Пікс: Вогонь, іди зі мною", а у 2017-му – довгоочікуване продовження "Твін Пікс: Повернення" (третій сезон серіалу, який багатьма критиками названий одним з кращих на ринку телесеріалів).

"Коли скінчився "Твін Пікс", я відчув смуток. Я не міг змусити себе покинути його світ. Я був закоханий у Лору Палмер і її протиріччя: блискучу на поверхні і вмираючу всередині. Я хотів дивитися, як вона живе, рухається, говорить", - згадував Лінч, чому все ж взявся за продовження серіалу після паузи в 25 років. 

Апогеєм творчості вважають " Малголленд Драйв" (2001). Спочатку ідея була у створенні пілотної серії нового серіалу, який згодом переробили на повнометражний фільм. Це сюрреалістична голлівудська меланхолійна драма про мрії, ідентичність і темряву за фасадом слави. Стрічка здобула приз за найкращу режисуру в Каннах, номінацію на "Оскар" і часто очолює списки найкращих фільмів XXI століття (наприклад, за версієію BBC чи Sight & Sound). 

Загалом Лінч отримав три номінації на "Оскар" за режисуру, але свій почесний "Оскар" все дістався йому у 2019-му за його внесок у кіно.

Особисте життя

Лінч з парнеркою Ізабеллою Росселліні на Каннському кінофестивалі 1990 року, фото: Вікіпедія

Особисте життя Девіда Лінча було таким же складним і багатошаровим, як його фільми: він чотири рази одружувався, мав четверо дітей і часто визнавав, що мистецтво завжди стояло на першому місці, навіть коштом сімейного щастя. 

Перший шлюб з Пеггі Ріві (1967–1974) подарував доньку Дженніфер Лінч (нар. 1968), яка стала режисеркою. Другий - з Мері Фіск (1977–1987) - син Остін Джек Лінч (нар. 1982), що займався фотографією та кіно. У 1986–1991 роках мав тривалі стосунки з акторкою Ізабеллою Росселліні (зіркою його фільму "Синій оксамит"). Третій короткий шлюб з продюсеркою Мері Свені (2006) приніс сина Райлі (нар. 1992). 

А останній - з акторкою Емілі Стофл, яка народила доньку Лулу Богінію Лінч (нар. 2012, названа на честь героїні фільму "Дикі серцем"). Лінч сам казав, що ніколи не планував одруження чи дітей, бо "робота - це головне", і часто жив у двох світах: творчому хаосі та спробах домашньої стабільності, яку трансцендентальна медитація допомагала йому зберігати.

Також Лінч мав музичну кар'єру, граючи в кількох музичних колективах.

Поїздки до України та підтримка

Девід Лінч у Боярці в 2009 році, фото: oboz.ua

Лінч відвідував Україну щонайменше двічі, пов’язуючи візити з просуванням трансцендентальної медитації (він був великим її прихильником і заснував David Lynch Foundation для навчання медитації).

У 2009 році приїхав презентувати книгу "Catching the Big Fish: Meditation, Consciousness, and Creativity" (Ловити велику рибу: медитація, свідомість і креативність), зустрічався з фанатами в Києві, читав лекції (зокрема, в Київському національному авіаційному університеті) і посадив дерева в Боярці на алеї свого імені. Відповідні світлини широко розлетілися в українському сегменті інтернету. 

А у 2017 році Лінч відкрив київський офіс своєї фундації, навіть зустрічався з тодішнім президентом Петром Порошенком, проводив благодійну вечерю для збору коштів на навчання медитації ветеранам АТО (для психологічної реабілітації). Він описував Україну як "живе, інтелектуальне місце".

Варто наголосити, що Девід Лінч завжди відкрито підтримував Україну, симпатизуючи українцям. Вже у перші дні після повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, він закликав припинити насильство. Зокрема, 25 лютого у своєму щоденному "Weather Report" на YouTube він звернувся до Путіна:

"Ви сієте смерть і руйнування, і саме ви винні. Українці не нападали на вашу країну – ви напали на їхню. Що посієш, те й пожнеш, всі ці смерті та руйнування повернуться до вас... Зупиніть цю атаку. Врятуйте українців, врятуйте цей світ. Ми – одна світова сім’я, немає місця для цього абсурду". 

Тобто він закликав до миру та дружби між народами, не розуміючи ідеї вбивства для досягнення якихось політичних цілей. 

Останні роботи та спадщина

Лінч з Кайлом Маклахланом на прем'єрі третього сезону "Твін Пікс" у 2017 році, фото: Вікіпедія

Останні роки свого життя Лінч страждав від емфіземи легенів, що суттєво обмежило його можливості працювати на знімальному майданчику. Тому його останньою великою телевізійною роботою залишився третій сезон Твін Пікс у 2017 році, а також участь у фільмі Стівена Спілберга "Фабельмани" (2022) у ролі Джона Форда.

Та перед смертю Лінч продовжував працювтив над кількома проєктами. Найголовнішим мав стати ексклюзивний та лімітований серіал для Netflix (можливо, під робочими назвами Wisteria чи Unrecorded Night), над яким він працював з оператором Пітером Демінгом та своєю компанією. Netflix-CEO Тед Сарандос згадував його як проєкт "повний таємниць і ризиків", який мав стати останньою великою роботою Лінча. Згадувалися ідеї фільму з Наомі Воттс і Лаурою Дерн у головних ролях, з якими він працював раніше, можливо, для зйомок у серіалі. 

Та після смерті цей серіал поставили на паузу. Хоча влітку його родина повідомила, що Лінч завершив сценарій для мінісеріалу для Netflix, але поки що невідомо, чи буде він коли-небудь реалізований як серіал або фільм, адже творці не хочуть, щоб хтось інший знімав проєкт замість режисера.

Також існують численні незавершені сценарії та ідеї, над якими Лінч працював протягом життя – від "Ronnie Rocket" (кіно про індустріальну Америку) до "Дюна: Месія" – продовження фільму 1984 року, який Лінч відверто не любив, але був не проти показати ще одну версію світу Дюни.

Наприкінці січня цього року в Берліні відкриється виставка його картин у Pace Gallery. Експозиція об’єднає роботи різних періодів. Глядачам покажуть картини, створені між 1999 і 2022 роками, зокрема й ті, що раніше ніколи не виставлялися публічно.

Тож Девід Лінч залишився в історії кіно як митець, який не боявся темряви в людській душі й перетворював її на мистецтво. Його фільми – це авторські сни, кошмари й загадки, які продовжують надихати покоління через зв'язок з загальнолюдськими архетипами. Сьогодні ми могли б святкувати його ювілей, але натомість згадуємо генія, який показав, що реальність – це, можливо, лише одна з поверхонь сну в якій живе людська свідомість.

Читайте також: Впертий Раймон, життя після Кафки та поховані кості – 5 книг для непоступливих людей