Сцени з "Биківнею" щоразу переживаю особливо гостро, — актор МУРу Олександр Заїка

У виставі розповідається про тернистий шлях України від 1960-х років і до здобуття незалежності. У центрі — постаті українських дисидентів та інтелектуалів: Іван Дзюба, Василь Стус, Алла Горська, В’ячеслав Чорновіл та інші. Їхні історії переплітаються з художніми образами, музикою і сценічними метафорами, створюючи не просто наратив, а емоційний досвід проживання цілої епохи. 

Після вистави глядачі ще довго не залишали зал, гучно аплодуючи та скандуючи "Браво!". А ми вже поспішили за куліси, щоб показати вам, якою є "Ребелія" зсередини.

сцена з вистави, фото: MELODY

Чернігів — прифронтове місто, де тривоги є частиною повсякденності. Але, як кажуть самі актори, це не зменшує, а навпаки — загострює реакцію глядача.

Чи відрізняється атмосфера в залі та аудиторія у прифронтових містах?

Олександр Заїка, який грав товариша Кольчика і 43-го президента США Джорджа Буша (ця роль не є його основною, раніше її виконував Віктор Ткаченко — один із ключових засновників МУР), зізнається: пояснити різницю між "звичайною" залою і прифронтовою складно. 

"Мені здається, основною такою фарбою є те, що люди у прифронтових містах очима намагаються кожну деталь роздивитись, встигнути побачити це, бо багато артистів, на жаль, з різних причин не мають можливості приїжджати, і в тому числі і через тривогу, і через безпеку глядачів", — зазначив він.

За словами актора, в моменти контакту між сценою і залом виникає особливе відчуття напруги — настільки сильне, що його можна "відчути на смак". Саме цей стан він називає головною відмінністю таких виступів. 

Микола Шмундир, який у виставі грає Івана Дзюбу і є одним із засновників МУР, говорить про це з іншого боку — через реакцію глядача. Він зазначає, що люди в таких містах значно глибше "всотують" те, що відбувається на сцені.

"Я не можу судити, цінніше їм це чи ні, але те, що відчуття інше — абсолютний факт", — наголосив він.

За його словами, найбільш показовими є моменти після повітряної тривоги. Коли виставу переривають, а потім відновлюють, зал часто не порожніє.

Він згадав один із попередніх виступів у Чернігові, коли тривоги тривали загалом понад дві години і виставу ледь не скасували. Проте після відбою актори повернулися на сцену — і побачили, що більшість глядачів залишилися.

"Після тривоги повертаєшся на сцену, а там 90% залу все ще на місці, і в цей момент починається зовсім інша вистава. Ти додаєш ще величезний рівень вдячності для того, щоб дограти цю виставу. Вдячності до глядача, що йому цінна ця історія", — пояснив Шмундир.

Микола Шмундир, фото: пресслужба МУР

Саме ця взаємність, здається, і є тим, що робить "Ребелію" більше ніж просто театром. І це, певно, одна з головних речей, яка відрізняє "Ребелію" від просто вистави. Вона не закінчується в момент, коли гасне світло. Вона продовжується в глядачеві.

Але за цією емоцією завжди стоїть інша сторона — технічна, складна, виснажлива.

Яка сцена стала для вас найскладнішою — і чому?

Коли мова заходить про сцени, які залишають найбільший емоційний слід, Заїка без вагань назвав "Биківню". Він зізнався, що майже щоразу проживає її по-новому.

"Я кожен раз на другому акті виходжу вже з розмазаними трошки тінями, бо вона завжди влучає куди треба", — поділився він.

Йдеться про сцену, яка відсилає до Биківнянського лісу — місця масових поховань жертв сталінських репресій. У 1930-40-х роках там таємно ховали розстріляних НКВС. Сьогодні це один із найважливіших меморіалів пам’яті в Україні. І саме ця історія в "Ребелії" звучить не як довідка, а як досвід, який треба прожити разом із залом.

Биківнянський ліс, фото: umoloda

Водночас актор визнав, що у виставі є і сцени, яких він чекає як певного полегшення. Зокрема, роль Буша для нього стала можливістю "видихнути" після напружених епізодів.

"Буша зараз чекаю найбільше, бо він такий легкий. Після номерів із Кольчиком хочеться якоїсь розрядки. І от Буш — це момент, коли ти трошки розслабляєшся і можеш подуркувати", — зазначив Заїка.

Цей баланс між напругою і полегшенням — ще одна річ, без якої вистава не працювала б так, як працює.

Говорячи про складність, Заїка розділив її на фізичну і емоційну. Фізично найважчими, на його думку, є сцени "Ці стіни мають вуха" і "20-й з’їзд КПРС", які потребують великої витривалості.

Натомість емоційно найскладнішим є монолог, коли Заїка в образі товариша Кольчика спілкується з залом. 

"Я так само, як і глядач, не знаю, куди він повернеться, куди він дійде. Це така собі магія театру, бо кожен глядач, він є унікальний, і через це кожен монолог він завжди по—різному існує", — пояснив він.

Для Миколи Шмундира найскладнішою є сцена "Народний рух". Він описує її як багатошарову — з великою кількістю змін настрою, поєднанням пластики, тексту і внутрішньої напруги.

"Особисто для мене найскладніший Народний рух: величезна кількість контекстів, велика кількість змін в настрої персонажа за проміжок одного трека, є хореографія, є найважливіший монолог для мого героя в цій сцені, є складний діалог, який має бути стриманим, не істеричним, але при тому енергійним. Ми витратили велику кількість вистав на те, щоб поставити це так, якщо нас влаштовувало", — зазначив він.

Народний рух України — масовий громадсько-політичний рух кінця 1980-х років, який став одним із ключових чинників здобуття незалежності України. 

Окремо Шмундир виділив сцену "Кінотеатр Україна", яка є складною не лише технічно, а й драматургічно. Вона включає швидкі переходи, перевдягання і сильний емоційний фінал. 

"Вона теж загалом для мене важка, тому що мені треба зайти із зали, треба хореографію. Потім зайшов, зняв пальто, взяв стілець, вийшов — у тебе барикада. Потім ти виходиш, буквально 10 секунд на переодягання, мені допомагає костюмер, ти натягнув смокінг, взяв зонт, виходиш, і одразу у тебе монолог достатньо великий", — поділився він.

Шмундир пояснив, що в цей момент герой переживає внутрішній перелом — і це відчуття потрібно передати максимально точно, не зриваючись у надмірну емоцію.

"У кінці цього монолога мене починає розривати, я там кричу, ору, і арешт Кольчика. І це і в житті Дзюби така подія, мені здається, визначна, яка може розділяти його життя на "до" та "після". І тому для мене емоційно, особливо коли тебе Кольчик веде через залу, через людей, і твої, умовно кажучи, побратими залишаються на сцені догравати", — додав актор.

Ця сцена відсилає до реальних арештів українських дисидентів, яких затримували публічно — просто під час культурних або громадських подій. 

"І ти відчуваєш себе вирваним із контексту, але ти зробив місію свою. І ось цей внутрішній монолог постійно в голові. Навіть от зараз у мене цей монолог, і за рахунок нього ця сцена дуже складна", — підкреслив Шмундир.

У попередній виставі МУР "Ти [Романтика]" Микола Шмундир грав чекіста — уособлення радянської репресивної системи.

Микола Шмундир в образі Топорова з мюзиклу "Ти [Романтика]", фото: пресслужба МУР

Як вам після чекіста грати Івана Дзюбу? Що складніше?

Шмундир відповів, що для нього принципово важливо не застрягати в одному амплуа. Він зізнався, що радий, що не став актором "однієї ролі" і не обмежився лише образами антагоністів.

"Для мене це важливо, тому що я не вчився на актора, я не вважав себе професійним актором, і мені важливо вчитись і кожну роль робити складнішою для себе, ніж була попередня", — поділився актор.

За його словами, роль Івана Дзюби стала для нього особливим етапом, адже йдеться про реальну історичну постать. Саме це додає відповідальності — за кожен рух, інтонацію і навіть паузу на сцені.

"Я відчуваю величезну відповідальність перед ним за кожну свою дію на сцені", — підкреслив Шмундир.

Він визнав, що така роль складніша, але водночас і "вдячніша" для актора, адже дозволяє працювати з глибшим матеріалом.

Водночас актор наголосив, що роль чекіста була не менш важливою — попри її жорсткість і складність. За його словами, такі образи необхідні, щоб глядач розумів масштаб трагедії.

"І тобі потрібно увібрати весь цей жах, який робила вся багатомільйонна силова система Радянського Союзу в одного себе і принести це з собою на сцену", — підкреслив Шмундир.

Як глядачі сприймають зміну акторів? 

Втім, вистава живе не лише завдяки сценам, а й завдяки людям, які їх щоразу наповнюють. І тут виникає інше питання — про зміни всередині самої команди.

Говорячи про заміни акторів, Заїка зазначив, що вистава — це передусім ідея. Якщо вона працює, то працює і весь "організм".

"Люди можуть обурюватись, їм може подобатись чи не подобатись, але якщо організм продовжує існувати, продовжує ходити і робити якісь справи, то значить організм справний", — пояснив він. 

Водночас, за його словами, нові глядачі часто не помічають змін, адже сприймають виставу вперше. Однак, він визнав, що для тих, хто бачив попередні склади, це може бути чутливою темою. 

"Звісно, всі ми звикаємо до чогось і щось влучає перше в серце і потім складно, ну, як перше кохання", — підкреслив Заїка.

"Це все доволі складно і я дуже вдячний за розуміння і сподіваюсь, що всі заміни акторів, теж вносять свій шарм у виставу", — додав він.

Як ви входите в роль перед виставою — є свій ритуал?

Перед виходом на сцену Заїка має власний ритуал. Він розповів, що намагається відгородитися від шуму закулісся, слухає музику і налаштовується.

"За кулісами завжди якийсь гомін довкола: хтось співає, хтось танцює, хтось грає в ігри. А я беру навушники. І от останнім часом я дуже люблю слухати мюзикл Свіні Тодд. Мені дуже заходить", — поділився актор.

Але головний момент — перед виходом: 

"Перед самим першим моїм виходом на сцену я завжди мовчки стою, слухаючи залу, щоб зрозуміти, яка сьогодні зала і як ми будемо взаємодіяти і спілкуватись", — додав Заїка.

Він також зазначив, що під час вистави намагається мінімально спілкуватися за кулісами — це стало для нього своєрідним способом "зберігати стан".

"Почалося з того, щоб я слідкував за мікрофонами, за петличками, щоб раптово нічого не потрапило в залу, а поступово стало моїм невеличким ритуалом. Мені подобається бути в своїх думках в момент вистави, бути в тиші, в спокої з самим собою", — поділився актор.

Втім, "Ребелія" живе не лише за сценарієм. Під час вистави постійно виникають несподівані моменти — і деякі з них з часом навіть стають її частиною.

Олександр Заїка в образі Володимира Сосюри, фото: пресслужба МУР

Чи були якісь курйозні або смішні моменти, які запамʼяталися вам найбільше? 

Олександр Заїка з усмішкою зізнався, що курйози у них трапляються постійно.

"З такого кумедного, наприклад, відбулось під час останньої вистави у Чернігові… У нас був хлопець з балету, який не так давно долучився. От, і дуже кумедно: у нас була сцена, де потрібно було зробити "квіточку" зі столів, а він розхвилювався і заїхав у центр цієї "квіточки". 

Це виглядало настільки несподівано, що могло здатися частиною задуму.

Втім, подібні моменти, за його словами, часто не просто не заважають, а навпаки — додають сцені нових сенсів.

Він згадав інший випадок — уже з власною участю.

Під час сцени "Як розвалити імперію" з Валерієм Величко, який у виставі грає роль В'ячеслава Чорновіла, Заїка раптово впав зі столу. Усе сталося настільки швидко, що він не встиг навіть зреагувати, але партнер в останній момент його підхопив.

"Я отак летів, і Валера в останній момент мене хапає. І це було дуже класно, бо він підняв мене і відпустив, мовляв борись далі. Це було дуже символічно", — підкреслив актор.

За його словами, саме з таких "ляпів" іноді народжуються найсильніші сценічні рішення, які згодом закріплюються у виставі.

Микола Шмундир, своєю чергою, згадав інший епізод — уже пов’язаний із технічними обставинами.

Він розповів, що під час сцени "Кінотеатр Україна" вихід у партер раптово виявився закритим. Актори були змушені імпровізувати і шукати інший шлях.

У результаті вони зайшли через сусідні двері — з ложі, і буквально "влетіли" у сцену.

За словами Шмундира, це виглядало як справжня комедія: довелося стрибати, підлаштовуватись і одночасно тримати ритм сцени.

Втім, найскладнішим було не це.

Він пояснює, що сама сцена має серйозну драматургію, адже йдеться про політичні арешти. І після такого несподіваного входу потрібно миттєво повернутися в емоційний тон вистави.

"Треба дуже швидко зібратись і не перетворити це в комедію", — зазначив він.

Актор додає, що подібні ситуації трапляються регулярно: десь хтось падає, десь не вмикається мікрофон або навпаки — вмикається невчасно.

За його словами, головне — навчитися маневрувати між цими моментами і не втрачати цілісність вистави.

І, зрештою, все це — і напруга в залі, і імпровізація, і виснаження, і навіть випадкові курйози — працює заради одного питання.  Що глядач має винести з цієї вистави?

Олександр Заїка відповів коротко, майже без паузи: "Пам'ятати історію".

Він наголосив, що для нього це не просто загальна фраза, а цілком конкретне відчуття відповідальності — за те, що було і що відбувається зараз. 

"Потрібно пам'ятати, якою ціною ми здобули незалежність, скільки людей віддало все, що вони мали для того, щоб ми зараз з вами тут стояли", - додав Заїка.

Саме тому, за його словами, вистава має працювати не тільки як емоція, а як поштовх до дії.

"Хочеться вірити, що люди, виходячи з "Ребелії", переходять на українську мову, для себе щось виносять і розповідають своїм знайомим про те, як ми здобули незалежність.

Підсумовуючи, Заїка зазначив, що все починається з малого — з маленької насінини, яка з часом може прорости у щось значно більше.