Любов вміє просити вибачення. Егоїзм — ні

Слабкі не просять вибачення. Це і про ворогів, і про людей з близького оточення.

Якщо згадати тих, хто просив у вас пробачення — їх не буде багато. Бо щиро перепрошувати  можна лише з трохи вищої сходинки власної еволюції. Коли ти не консервуєш коктейль з емоцій і бажань, і міркувань власної вигоди, який спонукав вчинити негідно і триматися за це, а знаходиш в собі сили ступити на крок вище.

Сходинка еволюції. Від егоцентризму до духовних центрів Людини. Коли в основі вибору все частіше не зиск, а гідність. Коли все рідше плутаєш любов з нарцисичним розширенням себе на дітей, чоловіка і кількох близьких, які не обтяжують. Коли любов — це також милосердя до тих, кому найважче і хто нічого не може дати навзаєм.

Читайте також: І відчиняються таємні кімнати серця...

Чому я це пишу. Бо під враженням від осяйного людського милосердя на Півдні. І досі під враженням від розмови з мудрою жінкою на тему: чим любов до себе відрізняється від егоїзму, зокрема у війну. 

Лариса Дідковська дала мені розуміння образи як внутрішнього конфлікту між любов'ю і гнівом. Образитись (краще не треба, але) можна на близьку людину, поведінка якої викликає обурення і біль. А образитись на рускіх технічно не вийде, якщо ніколи їх не любила. Не було любові в основі, любові як неодмінної частини образи. Тож їхні вибачення були б — і будуть — до дупи. Без любові в основі — вони не можуть мати ефекту, як від спорідненої душі.

Крім того, пані Лариса дала мені класне визначення, яке я тепер всюди юзаю. "Фасадні речі".

Як би викінчені негідники чи хороші-люди-які-помиляються не вдавали, що слабкі вчинки сходять їм з рук і все загалом добре — це фасадні речі, показові, "статусні". За фасадом кожного такого вчинку — його наслідки, ціна вибору. Що ти людям — те і світ тобі.

І тільки справжня любов фасаду не потребує і не визнає.

Любов вміє просити вибачення. Егоїзм — ні.

Джерело

Про авторку. Юлія Бориско, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.