І відчиняються таємні кімнати серця...

Всі ми маємо історію втрат. Втрата часів, які були ок, стосунків, які були вау, здоров'я, яке просто було.

З війною в когось та історія втрат така, що жива рана на серці. Навіть не хочу перераховувати варіанти.

І особливо боляче — на контрасті з часами до.

Ми з подругою говорили про те, що в кожної людини Приємне мало конфігурації, які нам більше не доступні. А ти ж носиш в собі відбиток не так щасливих стосунків зі світом, як того, як класно ти себе при цьому почувала. Як легко було любити себе за тих обставин. Як ще вдавалося знаходити опору назовні, а не обтяжувати себе дорослим клопотом будувати її всередині.

Регулярно полірувати ті відбитки чи порівнювати час Зараз і час Тоді — це тупо розряджати себе до стану дохлої батарейки. Енергія — реальна, і її втрати, яких ми фізично не бачимо, насправді виснажують найбільше

Регулярно полірувати ті відбитки чи порівнювати час Зараз і час Тоді — це тупо розряджати себе до стану дохлої батарейки. Енергія — реальна, і її втрати, яких ми фізично не бачимо, насправді виснажують найбільше.

Читайте також: Вибір між любов'ю та помстою. Але перший вибір — набагато красномовніший

Не конкурувати з молодшою версією себе. Не конкурувати з ДО. Довоєнною, домамською, дошлюбною собою. Собою з колишньої роботи чи колишньої професії, чи з колишніх стосунків.

Коли ти в себе тільки така, як зараз, тутешня,

життя стає стерпним, навіть місцями чарівним,

ноша — підйомною,

травми — виліковними.

Зачиняються двері, які давно час зачинити. Бо ти знаходиш в собі силу їх зачинити.

І відчиняються таємні кімнати серця, де все ще можливо.

Де сила кохання не за щось, а безвідносно до всього.

Де сила дружби — обирати іншу-як-саму-себе й іноді присвітити одна одній у темряві.

Читайте також: Бажаю росіянам усвідомлення своїх злочинів і особистої відповідальності. Це є безмежний біль

Творити себе з того, що є — цікавіше, ніж зливати життєвий ресурс у ностальгію і в конкуренцію з минулими версіями себе

Де творити себе з того, що є — цікавіше, ніж зливати життєвий ресурс у ностальгію і в конкуренцію з минулими версіями себе. Можливо, красивішими на поверхні та багатшими на хороше. Але за внутрішньою красою біднішими й за сприйняттям світу мілководнішими.

P.S. Таку розмову можна мати лише з іншою жінкою. Чоловік — мій чоловік, який знає мене і мою потребу працювати по-світлому, поки живу — сходу переводить до конкретики вдалим єдиним питанням: "Головне сформулювати, яким ти бачиш свій професійний розвиток у найближчі 10 років"))

Джерело

Про авторку. Юлія Бориско, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.