Наталія Боротканич: За кордоном на космосі заробляють, а Україна несе збитки

Працювала в Державному космічному агентстві України, де займалася питаннями інтеграції України в Європейський космічний простір. Доцентка Національного авіаційного університету. Має диплом магістра дипломатичної академії України.

В ефірі програми "Еспресо: капітал" на телеканалі Еспресо Наталія Боротканич розповіла, наскільки велику частку у космічному ринку займають ракети і запуски, чи планує Україна розвивати космічний напрямок і що сталося із великими космічними проєктами як-то плавучий космодром Sea Launch та запуск супутника Либідь. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.

Ми говоримо про космос у розрізі грошей, економіки і так далі. Чи можна сьогодні щось заробити на космічних технологіях, принаймні в Україні?

Так, звичайно. Я би сказала, що в світовому розрізі, звичайно, космос — це сьогодні бізнес; бізнес, який успішно працює. Це мільярдний бізнес. В Україні, мабуть, з цим трохи складніше — але так, на космосі можна заробити.

Тут були новини, що наші державні космічні компанії несуть збитки. А ви кажете, що це прибутковий бізнес. Чому у нас так все не налаштовано? Можливо, є якась приватна частина, про яку ми не знаємо, і яка все ж таки на цьому заробляє?

Насправді, дійсно, в Україні ще досі вся наша структура є не реформованою, це все тягнеться, наш багаж, з тих радянських часів. І за 30 років ми нічого не змінили. Тому що ми досі говоримо про державний космос, що є вже архаїчною нормою. Більше того, ми лише минулого року отримали закон, за яким приватним компаніям дозволили займатися ракетобудуванням.

Тобто, якщо б ця норма досі існувала, то, фактично, Ілон Маск у США був би поза законом.

Насправді, у нас в Україні зараз тільки все змінюється. Ми стали на ці рейки приватного космосу, що на космосі можна і потрібно заробляти. У нас уже справді є приватні компанії — це група Noosphere, власне, яку я представляю. Засновником є Макс Поляков. І тут ми вже говоримо, що це бізнес, і ми працюємо за законами ринку.

Державні підприємства потрібно сьогодні реформувати. Державі загалом потрібно провести велику реформу щодо своєї космічної діяльності, щоб говорити про якісь прибутки.

Але я так розумію, що бізнес може в цій сфері заробляти не тільки на ракетобудуванні, можна робити якісь супутні товари, космічне харчування робити, так, ще якісь речі?

Абсолютно. Якщо ми з вами подивимося на весь великий пиріг, який називають космічним ринком, — його, до речі, сьогодні оцінюють вже майже у $500 млрд, $450 млрд, якщо бути точною, то ракети займають близько 1% ринку.

Це такий малесенький. Він, мабуть, найцікавіший, про нього найчастіше говорять, про пуски, але це найменша частина ринку сьогодні. І, до речі, різні польоти на Марс — це також не найприбутковіша частина, чи, точніше, не найбільше інвестицій в цю галузь приходить.

А що найбільше? Паливо чи що?

Загалом космос, всі космічні дослідження, можна поділити на таких два великі сегменти: upstream — це все, що летить у космос, і downstream — це все те, що ми тут отримуємо за допомогою космосу.

Це центр управління польотами?

Не тільки. А, наприклад, використання космічних даних, GPS. Сьогодні без супутників GPS ми б з вами ще використовували паперові мапи. А ця індустрія генерує величезні…

Кабельне телебачення, — не тільки кабельне, а я маю на увазі, супутникове телебачення...

Так, мені найбільше подобається, що розгорнути паперову мапу, і по ній добиратися до точки призначення — це космічні технології. І вони сьогодні справді генерують величезні доходи, тому  що, фактично, весь наш банкінг, електронна система — це все працює за допомогою космічних технологій. Тобто те, що нам дають супутники. Зв'язок, навігація. Також окремий сектор у нас становить супутникове спостереження за землею, там теж дуже багато.

Тому що сьогодні, до прикладу, аграрії використовують космічні технології. За допомогою супутників ми сьогодні можемо прогнозувати урожай на ранній стадії. Уже, до прикладу, після сходу озимини, ми вже можемо прогнозувати приблизну урожайність з якоюсь точністю.

Ми насправді користуємося космічними технологіями щодня. Кожен водій, який їде кудись по незнайомому маршруту і використовує навігатор — то це космос.

Так, це космічні технології, абсолютно. Тому ось цей сегмент, він дуже великий — те, що ми використовуємо на Землі, різні програми, різні додатки, які ми сьогодні використовуємо. Вони працюють за допомогою космічних технологій, це все генерує дохід.

Ви кажете, що державна складова застаріла, таке розуміння, що держава тільки займається космосом, що це було так в радянські часи. Але все ж таки, чи є місце державі у цій сучасній системі? Можливо, як державне замовлення на вивід вантажів на орбіту?

Абсолютно. Держава, звичайно, бере участь, і її участь є важлива.

Щоб я хотіла сказати? Чому перший супутник запустили в 1957 році — це був державний, радянський супутник. Так, от перший комерційний супутник був вже у 1962 році. І з того часу, вже точно можемо говорити, що з середини 1970-х років, NASA перестало бути головним інвестором для космосу. З минулого сторіччя, так.

На  сьогоднішній день частка державних інвестицій в космос, з цих $450 млрд сукупних, складає близько 20% — це державні інвестиції, 80% — це є інвестиції приватні.

В Україні мабуть, навпаки, перевернута сторона?

В Україні загалом зараз дуже складна ситуація. Тому що в Україні останні 4 роки не було космічної програми. От зараз вона там на фінішній стадії, ще її Верховна Рада має розглянути.

Фактично, держава взагалі не замовляла нічого в Україні. Тобто, немає космічної програми — немає державних замовлень. Кошти витрачалися лише на утримання організацій, які входять в структуру державного космічного агентства, бюджетних, я маю на увазі. Інших замовлень від держави не було. Тому у нас лише приватні є компанії, які, відповідно, в більшості працюють на експорт, тому що тут, всередині, замовлень у них не було.

А як багато в нас цих державних компаній? Ми всі чули про Південмаш, що ще? Є Державна космічна агенція?

Так, у нас є Державне космічне агентство. Більше того, у нас тепер ще з`явилося і Міністерство стратегічних галузей промисловості, які також опікуються космосом. Тобто Державне космічне агентство тепер йому підпорядковується. У нас є інститут — наприклад, Інститут космічних досліджень, у нас є підприємство…

Загалом на сайті державного космічного агентства їх зазначено 20 — це разом із бюджетними організаціями. Звітували вони за перше півріччя цього року. Звітували про вісім підприємств, — про те, що, на превеликий жаль, принесли тільки збитки державі.

Здається, 160 млн.

180 млн грн збитків.

Це дуже дивно. На Заході на цьому заробляють, а ми втрачаємо кошти. Що заважає бізнесу в нас, всередині, теж заробляти на космічних технологіях? Це наше — те, про що всі кажуть: судова система, корупція і так далі? Чи у нас чогось ще бракує?

Насправді у нас не були створені умови. Оскільки прийнято було вважати, що космос — це все ж державне. І тільки держава повинна опікуватися. А зараз змінилася ця тенденція. Але це не означає, що одномоментно все зміниться.

Зрозуміло, що для того, щоб до нас сюди приходив інвестор, приватні компанії хотіли вкладати в космічні технології, їм потрібні, по-перше, гарантії, що у нас за наступними виборами все не зміниться в країні. Тому потрібно створювати умови для того, щоб інвестору тут було комфортно працювати.

Я б виходила з того, що ми сьогодні можемо дати світові, що у нас можуть замовляти. Тому що багато є обіцянок, які, на превеликий жаль, вже є застарілими, — наприклад, ракетні технології, ми ж їх не розвивали останніми роками, останні десятиріччя, тому вони застарівають. Ми сьогодні говоримо про багаторазові ракети. А все ж Україна може запропонувати тільки технології одноразові.

Тут повинно бути дуже багато. Інвестор повинен побачити якісь гарантії. У нас є перспективи, звичайно, у нас є свої плюси — такі, як дешева робоча сила. Не знаю, чи можна цим пишатися, але зрозуміло, що інженер в США і в Україні коштують по-різному.

Я сподіваюсь, що у нас, насправді, ця перевага колись зникне. Що ми всі будемо отримувати гідні зарплати. 

Що з нашими великими космічними проектами, про які багато говорилося в пресі? Наприклад, ось, про космодром. Були плани  створити такий плавучий космодром Sea Launch ще за пана Кучми. Що з цим проєктом зараз, він існує взагалі?

Насправді Sea Launch — це? мабуть, був найяскравіший приклад співпраці у космічній сфері із США. Тут варто зазначити, що Sea Launch — проєкт, який почався на початку 1990-х, і тоді була така чітка стратегія США, вони стимулювали свої компанії, підрядників, співпрацювати з українськими підприємствами. Пов’язано це було з тим, щоб наші технології не відійшли до якихось там третіх країн, до яких вони не повинні були потрапити.

Тому з’явилося кілька проєктів зі США, в тому числі Sea Launch — це запуск української ракети Зеніт-3SL із плавучої платформи. Тут що цікаво, що ми використовували енергію самої землі, оскільки пуск відбувався з району екватора. Тобто там, де швидкість обертання землі є найбільшою і це економічно ефективно було, доцільно використовувати.

На превеликий жаль, проєкт збанкрутував. Сьогодні його власницею є Російська Федерація. Я думаю, що цей проєкт не матиме продовження, тому що Україна вже не буде поставляти ракету. Тобто там змінювати потрібно абсолютно все. Викупила приватна компанія, S7. Умовно-приватна, з Російської Федерації. Тому вони планують там щось робити. Нібито було повідомлення, що вони докапіталізували цей проєкт, але навряд чи там будуть перспективи.

А для України потрібен космодром? Чи взагалі, в принципі, таке питання зараз не стоїть?

Стоїть. І, насправді, в програмі, яка сьогодні вже затверджена Кабінетом Міністрів, там звучить про космодром. Україна є густонаселеною країною, тому мати свій наземний космодром ми не зможемо ніколи.

Чи він потрібен? Насправді, я думаю, що можуть бути цікаві кооперації з іншими країнами, коли ми б використовували пускову площадку іншої країни, як, до прикладу, Туреччина зараз робить. Туреччина вирішила, що вони будуть із африканського континенту запускати свої власні ракети, вони там говорять про свою космічну програму. Тим же шляхом може піти й Україна.

А для космодрому потрібен дуже великий простір? Скільки гектарів?

Так. Тут важко сказати, тому що дуже залежить від того, куди будуть направлені пуски ракет…

Ще важливо, щоб пуски ракет не над населеними регіонами літали.

Абсолютно, так. Тому це може бути, як США це роблять, вони в бік океану відправляють. І там заборонена навігація, коли літають ракети. Це можуть бути степи Казахстану — те, що зараз ми на Байконурі знаємо. Дійсно, ступені ракет повертається на Землю, тому з України — у нас там обраховували якісь варіанти того, щоб у бік Чорного моря запускати. Але, насправді, там протяжності Чорного моря недостатньо, тому що уламки ракет можуть у випадку аварії приземлитися на території Туреччини.

І там теж інтенсивно літаки літають. І судоходство.

Так, абсолютно. Є такий варіант, розглядаємо зараз повітряний старт, багато в Україні говорять, у нас є своя авіаційна галузь, у нас є ракети, тому, можливо, це буде повітряний старт. Наскільки це буде економічно ефективно — питання, тому що все ж стабілізувати ракету найлегше на землі, а не в повітрі. Тому будуть додаткові витрати, це може здорожчати — сам проєкт буде доволі вартісним, і пуски не будуть дешевими.

Добре, з космодромом зрозуміло. Ми не будемо робити його на своїй території, можливо, з кимось скооперуємося.

А щодо іншого відомого проєкту: ми мали, здається, запустити супутник Либідь, і на нього було витрачено багато мільйонів гривень. Що з цим супутником?

Так, супутник Либідь — це такий цікавий був проект, який нам обіцяли, що до Євро-2012 ми уже будемо трансляцію вести за допомогою власного телекомунікаційного супутника.

Не сталося. Проект виявився провальний. В багатьох випадках через багато різних причин. Я думаю, що найбільша причина — те, що підрядник, власне, Україна уклала тоді контракт із канадською компанією, отримала кредит під цей проект у Канаді. А Канада обрала підрядником Російську Федерацію. Тому сьогодні супутник знаходиться на ворожій для нас території. Немає можливості його забрати, і про запуск уже зараз навіть мови не йде. Тобто виглядає так, що Україна просто втратила $300 млн.

Ви сказали про вашу компанію Noosphere. Вона базується, в неї дослідницький центр є в Україні, але пуски ви робите з США, так? І ракета, яка нещодавно злітала, вибухнула в повітрі, це був контрольований вибух з вашого боку. Що сталося — це трагедія, чи це не трагедія, чи могли б ви про це сказати?

Так, буквально кілька слів взагалі, що таке група Noosphere, — це не лише про ракети. Насправді, Макс Поляков створює вертикально інтегрований бізнес, і почали ми з того, що ми створюємо аналіз даних, аналіз супутникових даних, і на основі цього аналізу надаємо аналітику в різних сферах. Зокрема, зараз у нас великий проект у Європі, наприклад, ми допомагаємо добувним компаніям покращувати ефективність за допомогою космічних технологій.

Інша складова — це справді ракети, ракети Firefly. Це є американська компанія, і вона запускає... Мажоритарним інвестором і співзасновником є українець, Макс Поляков. Але компанія базується у США. В Україні справді був тільки RnD-центр, який на початкових етапах допомагав цій компанії.

Дійсно, відбувся перший тестовий пуск ракети Alpha. Ракета Alpha була через три хвилини підірвана, — контрольований підрив, оскільки сталася аварійна ситуація. Але, власне, ми вважаємо, що цей пуск все ж був успішний, тому що це тестовий пуск, тому свої завдання там для першого запуску він виконав. І тому ми зібрали аналітику, проаналізували, і тепер компанія Firefly готується до другого пуску, вже у грудні.