2026 рік: як новий американський глобалізм ламає прогнози та де в цій грі Україна

Світова економіка, за оцінками Світового банку та системи ООН, мала зрости приблизно на 2,6–2,8%, інфляція – знизитися, а ціни на енергоносії стабілізуватися на рівнях, які не створюють системних шоків. Навіть російсько-українська війна та геополітичні конфлікти в цих прогнозах виглядали радше як фонові ризики, ніж як події, здатні радикально змінити траєкторію року.

Але початок 2026 року швидко спростував інерційне бачення. Події довкола Венесуели, напруження щодо Гренландії та передвісники тектонічних змін в Ірані погано вписуються в ці прогнози. І виглядає, це вже не білі або чорні лебеді, на яких зазвичай списують усе непередбачене. Схоже - новий, свідомий американський глобалізм. Його важко класифікувати в класичних термінах жорсткої та м’якої сили. США демонструють принципово новий американський інструментарій та  принципово різні підходи – навіть різний менеджмент впливу – на процеси довкола Венесуели, Гренландії й Ірану.  Тож нам важливо розуміти, до якої сфери зовнішньополітичного менеджменту США відносять Україну – до РФ з Іраном і Венесуелою. Чи все ж таки до Європи з Гренландією.

фото: bloomberg

Світова економіка 2026 року: ризики без драми

У більшості економічних прогнозів 2026 рік виглядає як період стабілізації після кількох років шоків. Світовий банк у січневому огляді Global Economic Prospects оцінює глобальне зростання на рівні близько 2,6%, ООН у доповіді World Economic Situation and Prospects – на рівні, близькому до 2,8%. Мова не йде ані про відновлювальний бум, ані про глобальну рецесію. Це сценарій нормального для світової економіки року з повільним зростанням. 

Ключовою рисою прогнозів є поступове зниження інфляції. Світовий банк очікує, що середній рівень глобальної інфляції у 2026 році опуститься приблизно до 2,6%, що значно нижче пікових значень 2022–2023 років. Центральні банки, відповідно до цієї логіки, отримують простір для обережного пом’якшення монетарної політики без ризику нового інфляційного сплеску. Інвестиційні банки, зокрема Goldman Sachs і Morgan Stanley, на цьому тлі прогнозують помірно позитивну динаміку фондових ринків і збереження апетиту до ризику, особливо в технологічному та енергетичному секторах.

Енергетика в економічних прогнозах 2026 року виступає ключовим фактором стабілізації. Світовий банк у базовому сценарії виходить з ціни на нафту Brent близько 60 доларів за барель у 2026 році. Така ціна вважається достатньо низькою, щоб не розкручувати інфляцію, але водночас не руйнівною для країн-експортерів. 

 Як в економічних прогнозах враховується Україна? Війна Росії проти України у переліку факторів ризику для тих же енергетичних ринків згадується поряд із ситуацією на Близькому Сході та можливими збоями нафтового експорту з Венесуели. Тобто, як різні джерела одного типу ризику – потенційного скорочення пропозиції.

Нафтові танкери біля узбережжя Венесуели, фото: gettyimages

Загалом міжнародні фінансові й економічні організації у своїх прогнозах згадують російсько-українську війну переважно в контексті ризиків для торгівлі, логістики та енергетичних цін. Таким чином, війна вбудовується в макроекономічні моделі як ще один фактор невизначеності, а не як центральний сюжет світової політики. 

 Загалом Україна в прогнозах  виступає радше винятком із глобальної економічної "нормальності". За оцінками ОЕСР, у 2026 році економічне зростання України може становити близько 1,8% за умови продовження війни. Дефіцит бюджету при цьому залишається надзвичайно високим – понад 18% ВВП, а видатки на сектор безпеки й оборони оцінюються приблизно у 60 млрд доларів, що відповідає близько чверті ВВП. Це прив’язано до припущення, що війна триває, а зовнішня фінансова підтримка зберігатиметься.

Світова політика 2026 року: керована нестабільність без катастроф

Політичні прогнози на 2026 рік значно обережніші у формулюваннях, ніж економічні, але їх об’єднує очікування нестабільності. У світі зростає кількість конфліктів, але водночас зберігається інституційна інерція, що не дозволяє цим конфліктам швидко трансформуватися у нові кризи.

Європа у прогнозах постає як регіон внутрішньої вразливості через фрагментацію партійних систем, хронічні бюджетні суперечки, перевантаженість судових і адміністративних інституцій, а також втому суспільств від кризового режиму. У Франції та Іспанії політичні конфлікти дедалі частіше переходять у площину судових рішень, що паралізує уряди. 

США у прогнозах 2026 року виступають джерелом стабільності й нестабільності водночас. З одного боку, американська економіка розглядається як один із головних двигунів глобального зростання. З іншого – політичні рішення у Вашингтоні дедалі частіше описуються як фактор непередбачуваності для світу. Але це не хаотичний рух,  радше швидка зміна правил гри, ініційована Сполученими Штатами.

Дональд Трамп, фото: gettyimages

Україна в політичній картині прогнозів практично не має власного сюжету, а представлена як елемент ширшої дискусії про європейську безпеку та проблеми, пов’язані з РФ.

Загалом загальна політична картина 2026 року в прогнозах виглядає як світ керованої нестабільності. Але все це базується на ключовому припущенні, що правила гри не змінюються радикально, а системи – навіть ослаблені – зберігають свою інерцію. Саме це припущення стає вразливим:  швидкі зміни правил гри, ініційовані США, уже стали визнаним фактом 2026 року.

Безпека у 2026 році: війна як звичний фон

Безпекові прогнози на 2026 рік майже одностайні в одному: світ увійшов у період затяжних конфліктів без швидких розв’язок. У звітах World Economic Forum, Foreign Policy, Ernst & Young (EY) та Council on Foreign Relations війни та силові протистояння фігурують як ключові ризики. Проте описуються не як події з передбачуваною траєкторією, а як середовище, у якому держави навчаються жити роками.

Аналітики Foreign Policy зазначають, що війни між державами, які не завершуються протягом першого року, зазвичай тривають значно довше і часто переходять у форму заморожених або напівзаморожених протистоянь. Тож у прогнозах на 2026 рік домінує припущення, що активна фаза російсько-української війни триватиме, а зміни матимуть радше кількісний, ніж якісний характер: коливання інтенсивності бойових дій, зміни в обсягах допомоги, адаптація сторін до затяжної війни.

EY зазначає, що невизначеність позиції США щодо подальшої підтримки України створює додаткові ризики для європейської безпеки. Водночас навіть тут мова не йде про сценарії різкого перелому – ні про швидке завершення війни, ні про її неконтрольовану ескалацію. Війна розглядається як фактор, що впливає на оборонні бюджети, промислову політику та енергетичні ринки, але не як подія, здатна радикально змінити глобальний порядок у 2026 році.

Україна в безпекових прогнозах 2026 року поставлена між двома рівнями аналізу. На стратегічному рівні вона є ключовим елементом європейської безпеки та стримування Росії. На прикладному рівні – країною з надзвичайно високими оборонними витратами, залежною від зовнішньої допомоги та постійної мобілізації ресурсів. Прогнози фіксують ці параметри, але уникають відповіді на питання, що саме може змінити саму логіку війни.

фото: gettyimages

У підсумку безпекова картина 2026 року, намальована аналітичними установами до подій у Венесуелі, виглядає парадоксально стабільною. Світ визнає наявність воєн, але водночас виходить із припущення, що жодна з них не призведе до швидкого й системного зламу. 

Саме це припущення починає хитатися, коли з’являються дії, що не вкладаються у модель "затяжного конфлікту". Натомість - демонструють логіку втручання політичної волі, оснащеної ресурсами

Венесуела, Гренландія, Іран: події, що не прогнозувались 

Ситуація навколо Венесуели у прогнозах кінця 2025 року розглядалася як затяжна криза: економіка з обмеженим доступом до фінансів, нафтовий сектор під санкціями, режим без внутрішньої легітимності, але з високою стійкістю. Водночас події початку 2026 року показали інший американський підхід – не очікування природного краху системи, а роботу з її конкретними вузлами. Це не зміна режиму у класичному сенсі. Це корекція поведінки режиму через обмежені, але потенційно ефективні інструменти.

Гренландія виглядає ще показовішою. Вона не потрапила ані у визначальні кейси, ані в контрастний фон прогнозів. Проте саме навколо неї дедалі чіткіше проявляється нова логіка американського впливу на світові події: боротьба за контроль над простором, ресурсами та доступом, яка ведеться через комплексний політичний і дипломатичний тиск, з посиланнями на військові опції, економічні стимули, комунікацію з елітами та населенням у зоні американського інтересу. Жоден із базових прогнозів на 2026 рік не розглядав Гренландію як джерело системного ризику. Але саме тут видно, як великі держави тестують межі допустимого без формального порушення правил.

Гренландія, фото: gettyimages

Іран є звичним об’єктом прогнозування. Сама назва країни міцно асоційована в останні роки із санкціями, ядерною програмою, переговорами та регіональною напругою. Але і тут акцент непрогнозовано змінюється на початку року. Складається враження, що США ще не обрали інструмент впливу і нових партнерів усередині Ірану. Можна лише констатувати, що так само як у Венесуелі, для США поширення американського способу життя, принаймні у формі демократичної експансії, більше не є базовим інструментом впливу. 

Спільне для всіх трьох кейсів – спростування повільних інерційних трансформацій самим ходом подій, за якими може стояти американська політична воля. 

Це створює розрив між світом 2026 року, прогнозами та реальним  світом. Не кожного року прогноз починає ламатися вже у перший місяць. Навіть у 2022 році перед широкомасштабним російським нападом ситуація була іншою: велика війна вже у лютому не фігурувала у публічних інституційних прогнозах, але світ до неї готувався і прогнозував ключові параметри. Тепер же прогнози просто не побачили, що події навколо Венесуели, Гренландії й Ірану розвиваються саме так, як розвиваються. І, зрозуміло, не передбачили, куди може вести цей новий, непередбачений тренд.

Непрогнозований американський глобалізм: максимум впливу за мінімуму витрат

Іноді здається, що центральною ідеєю MAGA, що визначає політику Дональда Трампа на зовнішній арені, є ідея самоусунення США від світових подій. Але мова йде про самовідмову витрачати американські ресурси на міжнародні процеси, які не сприяють американським інтересам. 

Чи потрібні світу Сполучені Штати, які пропонують за свій вплив ціну економкласу, а то й узагалі намагаються отримати безквитковий вплив на рух світового поїзда? Світова реакція минулого року була – "ні", адже світ звик до щедрої американської м’якої сили. Однак яка є альтернатива для світу, якщо США дійсно замкнуться у доктрині Монро-Трампа?  

Дональд Трамп, фото: gettyimages

Події, що почали формувати обличчя 2026 року, можуть вказувати не на відхід від світових справ, а на формування Сполученими Штатами нового інструментарію впливу на світові процеси. Вони більше не передбачають зміну режимів і просування демократії. Навіть із найбільш неприйнятними режимами США готові взаємодіяти з метою хірургічної корекції.

У відносинах із традиційними союзниками США також змінюють інструментарій, не відмовляючись від впливу. Демократична спорідненість більше не вважається у США виправданням обмежень для американських компаній на союзних ринках. Проте ця спорідненість навряд чи зовсім скинута з рахунків. 

Отже, у США існуватимуть різні набори інструментів впливу, однаково незатратні з погляду ресурсів, однак суттєво відмінні залежно від політичної географії. У Латинській Америці це може бути стабілізація міграційних потоків і контроль над енергетичними ресурсами. У Північній Атлантиці – доступ до стратегічних територій і комунікацій. На Близькому Сході – стримування ядерних ризиків без великої війни.

Це підводить до питання: який набір інструментів у межах світової політичної географії обраний США для впливу на Україну: той, що застосовується до Європи, чи той, що використовується щодо РФ, Ірану і Венесуели.

Прогнози на 2026 рік не дають відповіді, який із цих сценаріїв візьме гору. У цьому сенсі Україна стає тестовим випадком для нової моделі американського впливу. Якщо корекція режимів і поведінки справді витісняє класичну демократизацію, то політична географія може переважити в американському баченні демократичну спорідненість.

Для України це питання звучить так: або Європа, або ні – з відповідними наслідками для відносин із союзниками та партнерами. Тут відповідь потрібно шукати вже не у прогнозах, а у власній суб’єктності України.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.