Нігтьові бахмути та перукарські кліщіївки. Що не так з бійцями "економічного фронту"?

Коли вже тиловики перестануть імітувати батальйони кутикул, підрозділи нарощеного волосся та витягати побратимів з-під обстрілів агресивного несмаку?

Отже, є така премія "Знак Якості", яка називає себе "всеукраїнським регіональним конкурсом" для підприємців та власників бізнесу. І роздала вона порцію дипломів та цяцьок бійцям "економічних фронтів".

І виявилось щось фантастичне! Чимало хто з реальної піхоти сидить у нас в окопах не те що без медалі, а без банального "спасибі", а дипломи отримала жінка, яка... "розробила кращий навчальний курс з астрології".

Я уважно глянула сторінку в інстаграмі цієї пані, вона справді непоганий майстер і викликає повагу за те, що знайшла себе. Однак жага до дипломів на стінах та звання УБД "економічних фронтів" — зробили з пані Борисенко поганий жарт. Саме вона стала візуальним мемом, який втілює поняття цих відважних бійців та бійциць.

Однак не можу не поділитись істинним шедевром, який переважає і меблеву контору, і салон волосся з Дрогобича, які пішли за аналогічними цяцьками. 

Гордо носить знання солдатки "економічного фронту" така собі Наталя Любимова — не хто-небудь, а цілий "коуч мільйонерів", цілий "квантовий психолог" і експерт з дихання. 

Ось тут ця жіночка обіцяє на русском язикє "сотворить нашу реальность через любовь". Для цього треба записатися на її курс, де "будуть менять мышление" и "работать с денежными блоками". 

За доброю традицією — героїня оборони "економічного фронту" у власній інсті постійно тусить на дорогих закордонних курортах. І нуль інформації про війну в Україні. Натомість Наталя Любимова обіцяє навчити своїх дихальних практик з таро та астрологією. 

Фото: Instagram Наталії Любимової

По-перше, не так абсолютно все. Це моральне мародерство і приписування собі регалій на які заслуговують нині виключно ті, хто в лавах ЗСУ. І захищають країну на реальній передові, де немає курортів, ретритів, коктейлів у кокосі та дихальних грошових практик. 

По-друге, вже не вперше реальний фронт стикається із фейковим, і надумані бійці в білих штанях зазнають рішучої поразки. Чого вартує лише недавнє зіткнення керівниці патронатної служби "Азову" Олени Толкачової з гуртком юних київських бізнесменів, які потужно наклали в штани, коли на фуршет з просеко прийшла Олена в формі. І не тільки злякались, а ще й попросили охорону прибрати жінку, бо "атмосфера напружена". 

Уже легендою стало культурне привласнення чужих подвигів і перебріхування реального стану речей. Хто не знає Потапа із його непристойним твором про волонтерку, яка цілу ніч "була з бійцями". 

І зовсім уже не дивує хитромудра маркетологія, коли "Бахмут" чіпляють на горілку, ковбасу називають "Азовсталь", а щойно прибрали тіла закатованих бучан з вулиць — горе-бізнесмени вийшли на ринок із неймінгом "Героїчна Буча-Комбуча". І я не знаю, які настоянки і з якого сорту грибів треба пити, аби оця вся продукція полізла в горлянки? 

У нас немає інформаційних фронтів. Є залишки адекватних журналістів поза межами єдиного телемарафону, які не забули, для чого насправді це ремесло. 

Немає культурних передових. Бо аж надто дико виглядають усі ці бійці та бійчині, які лише позавчора вертіли дупами в Кремлі та записували дуети з російськими камуфляжами — а тепер стали ультрапатріотами. Співайте, розважайте, але не перетягуйте камуфляж. Особливо, якщо на ничку ведете весілля криптовалютчикам, ґвалтівникам та прокурорам. 

І так само нема економічних фронтів. Працювати й платити податки — обов’язок кожної людини. Десь такий, як вимкнути праску і почистити зуби. І перебирати на себе повноваження реального фронту — абсолютна дикість. Бо власне, завдяки нашим громадянам, які зараз у лавах ЗСУ — багато хто і може пиляти нігті, нарощувати волосся та проводити курси дихання маткою десь у глибокому тилу.

На десятому році війни з Росією варто нарешті думати не про цяцьки на стінах, а про те, чи будуть ці стіни під прапором України. І чи належно ти, глибокий тил, дбаєш про те, аби лінія фронту не прийшла під ребра твого міста. 

Бо у 2014-му мільйони людей досить легковажно поставились до окупації Криму і частково Донбасу. Однак — за культурними фронтами в диму кальянів — непомітно лінія фронту пересунулась у бік Харкова та Запоріжжя.

Ми надто часто сміємося з росіян, коли ті видають подібні премії чи вдягають у камуфляжі немовлят. Але пора спитати себе, чи наш смак і позерство набагато ліпші? 

Бо ж наразі за цими орденами та медалями — ти не знаєш, що відповісти на реальне запитання бійця: "Це скільки на коксохімі в Авдіївці треба просидіти, звичайним піхотинцем, щоб такі регалії отримати?".