Паризький сплін, зірка на голці та як зловити злочинця – 5 книг з невідомими історіями відомих людей

Шарль Бодлер "Паризький сплін", Вальтер Беньямін "Есе"

Відомий французький класик, автор поетичної збірки "Квіти зла", виступає у цій книжці у маловідомому для широкого читача амплуа. До того ж сьогодні таке медитативне чтиво, яке перетворює текст (до речі, своєрідне прозове доповнення згаданої збірки) на справжню терапію, видається дуже важливим. Недаремно на самісінькому початку цього видання один з його авторів нагадує про те, які  дивовижні можливості надає нам усім цей текст, про який несправедливо було б сказати, що він не має ні голови, ні хвоста, бо будь-яка частина його може слугувати поперемінно і тим і іншим. Загалом, як знати, існує Париж Бальзака, Хемінгуея та Генрі Міллера, тож так само бодлерівський Париж - таємничий і похмурий, куди, однак, тягне повертатися знову і знову. При цьому саме це видання об’єднує під однією обкладинкою знамениту збірку поезій у прозі "Паризький сплін" Шарля Бодлера з блискучими есе Вальтера Беньяміна, які свого часу допомогли повторному відкриттю Бодлера у XX столітті. Як і у його віршованих шедеврах, увага Бодлера зосереджена тут на нестримному динамізмі та жорстокій байдужості сучасного міста, на тягарі часу та смертності, а також на миттєвостях свободи, які дарують людині мистецтво та пристрасть. Напоєний неповторною декадентською чуттєвістю ліризм Бодлера доповнюється вдумливими есе Вальтера Беньяміна, які допоможуть читачеві глибше збагнути творчість цієї надзвичайно важливої культурної постаті.

Філіп Сендс. "Щурячий лаз. Кохання, брехня та справедливість на шляху втечі нацистського злочинця"

У цьому захопливому, невигаданому трилері на основі реальних подій автор книжки пропонує унікальну розповідь про життя нацистського групенфюрера СС Отто Фрайгера фон Вехтера та його дружини Шарлотти. Досліджуючи приватний архів сімейних листів і щоденників, він розкриває правдиве історичне тло про життя до і під час війни, про втечу в Альпи, переховування в Римі, а також про часи Холодної війни. "У полі "професія" значилося "письменник", і це не було цілковитою брехнею, - дізнаємося ми подробиці цієї історії. - Отто Вехтер писав листи своїй дружині та вів щоденник. Щоправда, записів у тому щоденнику було небагато. Як я дізнався, нотатки Отто робив особливими стенографічними та закодованими знаками, які складно розшифрувати. Він також писав вірші та, аби якось абстрагуватися, згаяти час, сценарій для фільму й маніфест щодо майбутнього Німеччини". Насправді минає багато часу перед тим, як відкриються нові таємниці, що переслідують молодшого сина Вехтера, адже він продовжує вірити, що його батько був хорошою людиною. Що ж насправді трапилося з Отто Вехтером, коли він очікував на переправу до Аргентини через "щурячий лаз", заручившись підтримкою ватиканського єпископа? І що криється за раптовою та несподіваною смертю Вехтера?

Метью Перрі "Друзі, коханки й велика халепа"

Ця сповідь іноді нагадує прозу Ірвіна Велша, особливо його дебютний роман "На голці", де герой-наркоман тижнями не може сходити до вітру. Дотепні й відверті мемуари Метью Перрі "Друзі, коханки й велика халепа" (К.: Наш Формат) – теж про боротьбу зірки серіалу "Друзі" із залежністю. "Привіт. Мене звати Метью, хоча ви, мабуть, знаєте мене за іншим ім’ям. Друзі називають мене Меті. Зараз я мав би бути мертвим, - починає автор розмову. - Сьогодні - Сьомий День Болю. І під Болем я розумію не забитий палець ноги чи "Десять ярдів". Я пишу "Біль" із великої літери, адже такого сильного болю ніколи не відчував. То був платонічний ідеал болю, його взірець. Я чув, найсильнішим болем люди вважають пологи. Що тут сказати? То був найсильніший біль, який лише можна уявити, тільки опісля я ще й не міг тішитися немовляті на руках. Минав і Сьомий День Болю, і Десятий День Без Перистальтики. Розумієте, до чого я хилю? Я десять днів не срав, отаке відхилення". Саме у такий відвертий спосіб автор розповідає про себе: від дитячих прагнень - до слави, залежності й одужання від неї після одного страшного інциденту, який міг би коштувати йому життя. Цю надзвичайну історію міг розповісти лише він - і лише він міг розповісти її так душевно, кумедно і до теплоти знайомо. Автор показує нам розбиту сім’ю, у якій він виріс (і був покинутий напризволяще), жагу визнання, яка привела його до слави, і діру в душі, яка не загоїлася навіть після здійснення найграндіозніших мрій. А ще він розлого розповідає про спокій, який віднайшов у тверезості, і ділиться враженнями від повсюдності "Друзів". Метью розповідає історії про акторів цього ситкому й інших зірок, які зустрілися йому на шляху. Автор щиро, самосвідомо, яскраво і з коронним почуттям гумору змальовує боротьбу із залежністю, яка переслідувала його все життя, і пояснює, що підживлювало її, хоча й здавалося, що в нього було все. "Я, ніби мала дитина, - дізнаємося ми подробиці, - благаю хоч якихось ліків для полегшення симптомів. Дорослий чоловік, який цієї-таки миті красується на обкладинці журналу People, благає про полегшення. Я віддав би все - кожну машину, кожен будинок, усі гроші, - просто щоб це припинилося. А коли детоксикація нарешті завершується, ти купаєшся в полегшенні, сиплеш обіцянками, що більше ніколи собі цього не заподієш. А через три тижні опиняєшся в такій самій ситуації. Це божевілля. Я божевільний".

Олена Захарченко "Тільки не гавкай"

У цій збірці живуть різні тварини - лісова лань, акваріумні рибки, приблудні собаки, домашні коти, страуси й кури... Але й також різні люди - старий емігрант, колишній військовий, дівчина з Чернігова, чоловік із Києва, молода мама з Харкова, американський журналіст... Одного ранку цих тварин і людей об’єднала спільна війна - несподівано-сподівана, безжальна, руйнівна. Утім, "Тільки не гавкай" Олени Захарченко (Х.: Віват) не про неї, а про зв’язок поколінь, карколомні втечі, неможливі порятунки, доленосні зустрічі. Про людей, які бігли в невідомість, але не залишили тих, хто потребував допомоги. Про круговерть життя, де є місце для давнього й нового, смутку й любові. Про віру в перемогу і про незламність українців, які не здаються - хай би де були й жили, і хай би з чого починався їхній день. Аби тільки не повторилося, як тоді, на початку… "Я прокинулась не знаю від чого, - згадує авторка, - світився екран телефону, він тихенько порипував на віброрежимі, хтось дзвонив... уночі... напевно, помилився номером... я ще навіть не глянула, хто це, коли рипнули двері - молодший син, босий, у піжамі, очі здоровенні в синьому примарному світлі мобільного, перелякані. - Мам... там... гупає... там... І він одразу лякається того, що мені сказав, тобто, що це означає, що це може означати, і виправляє сам себе, сам мене заспокоює, повертає світ до нормальності: - Це просто каштани, мам... це каштани падають на машини у дворі... Я думаю все ще сонно: "Які каштани в лютому?" І чую: "Бах! Бах!" Відчиняю балкон - гучніше: "Бах!" Холод лютневої ночі пробирає до самої ниточки, і ці вибухи десь аж у костях моїх тремтять: "Бах!"

Юліан Пресс "Знайди Злочинця, Полювання на доктора Штруппека"

Хоч це й неймовірно, але знайти злочинця у цій книжці можна навіть за фото його ніг! "Можливо, я вам допоможу, - втрутився чоловік, назвавшись пляжним фотографом. - Я зробив це фото раніше, майстерно спіймавши своєю камерою момент крадіжки! - продовжив фотограф, тримаючи доказ у руках. - Шкода тільки, що ви сфотографували хіба ноги злодія, - відповів йому Філіп, ледь стримуючи усмішку. - Втім, у нас з'явилася перша зачіпка, - зрадів Фло, вказавши на маленького плямистого песика на фото. - Можливо, він нам допоможе". Хай там як, але "Знайди Злочинця. Полювання на доктора Штруппека" Юліана Пресса (Тернопіль: Навчальна книга – Богдан) – це захоплива детективна пригода, яка усім буде до смаку. Тим паче коли нагадати, як щоранку дорогою до школи її учасники - Філіп, Фло та Кароліна - завертають у невеличку цукерню в Глухому закутку, №23. Там вони купують у Лео (так звати власника) ласощі, якими смакують на перервах між уроками. Комісар карної поліції Ларс так само щоранку заходить у згадану цукерню. Він також є страшенним ласуном, а найбільше полюбляє цукерки з локрицею. Проте їх поєднує не лише любов до солодощів, а й пристрасть до розслідування найзаплутаніших злочинів. У детективної команди "Локриця", як вони себе назвали, є навіть власний офіс, де вони зустрічаються, - голуб’ятня під дахом цукерні Лео. Тож всі можливі злочини у цій історії обов’язково будуть розкриті, а задоволення від пригод нашої команди буде неодмінно гарантоване.