5 міфів та стереотипів про українських біженців за кордоном: по той бік "фоточек на морі і капучино у Парижі"

фото: колаж громадської ініціативи “Голка”

Крім того, що до великої війни в іноземців часто було стереотипне уявлення про Україну. Тому українки, які виїхали за кордон через повномасштабне вторгнення, з подивом стикалися із ситуаціями, коли їх питали про вміння користуватися мікрохвильовою і навіть читати. За 5 років війни кремлівська пропаганда створила тисячі фейків проти українських біженців, щоби підірвати довіру до них за кордоном, українських біженців до України та прокласти межу між українцями, які обрали виїхати за межі Батьківщини, й тими, хто вирішив залишатися вдома. 

До Всесвітнього дня біженця, який минув учора, розбираємо п'ять найшкідливіших стереотипів і дезінформаційних вкидів, з якими стикаються наші за кордоном. 

Міф 1. "Ви вмієте користуватися мікрохвильовкою? А мити руки і читати?"

Через брак знань про сучасну Україну європейці в різних країнах вважали її відсталою державою, де люди нібито не мають базової освіти чи доступу до цивілізації. У результаті чимало українських біженців, серед яких були висококласні фахівці, ІТ-спеціалісти та управлінці, чули від місцевих абсолютно серйозні запитання про те, чи вміють вони користуватися пральною машиною або іншими звичними побутовими приладами. 

Ірина Пилипенко розповідає, які "перевірки" довелося проходити в Британії: 

"Під час неї говорили про мене в третій особі, хоча у мене тоді був впевнений В2. Питали "хостів", чи вмію я користуватись побутовою технікою, чайником, навіть краном з водою. Було смішно, бо перед тим я власниками помешкання переналаштувала роутер. Їм було незручно".  

На мовних курсах в Данії, згадує Олена Гончаренко, дивувалися і зовсім елементарному: "Тому, що в нас люди вміють читати і писати". 

Сумніви про освіченість українців виникають в іноземців найчастіше. Хоча дослідження показують, що за кордон поїхали жінки, які здобули вищу освіту. За 5 років цей стереотип успішно руйнується.

Леся Москаленко, яка через вторгнення перебуває в Ісландії, переконує: "Ми часто більш освічені та обізнані, знаємо більше про світ, подорожуємо. І нам не треба роздавати буклети, про те, що треба мити руки і що на світі існують воші та гельмінти. Але іноземці це дуже швидко зрозуміли". 

Міф 2: "Неправильна жертва"

​У сприйнятті європейця чи то радикалізованого користувача соцмереж існує стереотипний образ "ідеального біженця". Це людина у старому одязі, з обличчям, посірілим від горя, яка стоїть у черзі за безплатним супом і без упину просить про допомогу. Коли ж світ побачив українських жінок — доглянутих, стильних, освічених, які першим ділом шукали не просто притулок, а роботу й садочок для дитини, уявлення похитнулися. Але водночас в інформпростір упевнено вповз токсичний наратив: "Подивіться на них, вони роблять манікюр і п'ють лате в центрі Парижа. Хіба так виглядають ті, хто втікає від війни?".

Психологи міжнародних гуманітарних місій, UNICEF, наголошують: збереження звичних соціальних ритуалів як догляд за собою, спорт, прагнення естетики є фундаментальним елементом когнітивного виживання після важкої психотравми. Це відчайдушна спроба повернути контроль над власним життям, яке було зруйноване за один ранок.

Російські спецслужби побудували навколо цього дискредитаційну кампанію. У мережу масово вкидалися сфабриковані відео, де українок звинувачували у "зарозумілості", що вони відмовлялися від низькоякісного одягу з гуманітарних складів або вимагали гідних умов праці. Пропаганда навмисно підміняла поняття: людську гідність та самоповагу вони намагалися видати за "нахабство", щоб позбавити українців міжнародної емпатії.

фото: колаж громадської ініціативи “Голка”

​Міф 3: "Вони живуть на виплати, забирають роботу і чоловіків у місцевих" 

​Це міф рясно розкручує російська пропаганда в Європі для того, щоб налаштувати місцеве суспільство проти українців, а в кінцевій меті — і проти України. Надія Пушкарьова у Чехії часто чує те, що й інші біженці у Польщі, Литві чи Німеччині: 

"Не розумію, як в'яжуться два пункти про соцвиплати і те, що нібито ми нібито забираємо роботу. Також говорять про те, що біженці їздять у відпустки в Україну кілька разів в рік (місцеві бідні люди хоча б один раз з'їздили). Це значить, що в Україні безпечно? Але серед чехів все ж більше людей, що готові слухати про Україну. Зараз колеги-чехи кардинально змінили відношення до України та українців". 

У Польщі, додає Марина Сологуб, біженцям дорікають, що вони мають першочерговість запису в лікарнях і два закордонні паспорти, щоб на обидва отримувати допомогу. Ольга зі Словенії продовжує: "І тут говорять, що українські біженці багаті, понаїхали на крутих тачках. А українські біженки — підступні і легкодоступні жінки, які тільки мріють захомутати бідних європейських чоловіків і відібрати їхні грошенята. І вважають їх ідеальними жінками для шлюбу, бо їм багато не треба, хазяйновита, на секс завжди готова, їжу завжди варить і доглядає за чоловіком".

Російська пропаганда і тут невтомно і регулярно розганяє через ботоферми у Facebook та X фейкові оголошення чи "скарги місцевих" про те, що українцям буцімто виплачують більші пенсії та субсидії, ніж місцевим. Наприклад, у Польщі популярний фейк у Польщі про "пенсії за один день для українців".

Профілі “українок”, які нібито шукають польських чоловіків, створені за допомогою ШІ, фото: konkret24.tvn24.pl

За даними звітів Центру економічної стратегії та Євростату, рівень працевлаштування українців у багатьох країнах є безпрецедентно високим для міграційних хвиль. Наприклад, у Польщі, Чехії та Литві понад 60–70% працездатних українців знайшли роботу протягом перших 1.5–2 років. 

Дослідження Deloitte показують, що інтеграція українців у ринок праці Німеччини та Польщі принесла позитивний приріст до їхнього ВВП (в середньому від 0.5% до 1.2%) зростання економіки країн-хостів. 

Українські біженці платять податки, які часто в рази перекривають витрати цих країн на допомогу.

​Міф 4: "Ті, хто поїхали, живуть у розкоші на курортах й "забили" на Україну"

Всередині України існує стереотип: вони там на курортах, каву п'ють і розважаються, поки ми тут під обстрілами й без світла. ​РФ розкручує його через ботоферми в соцмережах (особливо в Tik-Tok та Telegram): масово запускаються ролики, де нібито українські біженки хваляться шопінгом, виплатами чи відпочинком у Європі, аби  викликати закономірну людську злість у тих, хто щоночі сидить у бомбосховищах. Крім того, російські спецслужби часто використовують проплачених акторів або висмикують з контексту відео звичайних туристів чи заможних людей, які виїхали ще до 2022 року, титрували їх як "українські біженці в Монако/Куршевелі" й просували в тренди, щоб викликати обурення як у європейських платників податків, так і в українців, які залишаються під обстрілами. 

Реальне життя 5 мільйонів біженців — з нуля в чужій країні з дітьми, мовний бар'єр, бюрократичне пекло, втрата професійного статусу (коли люди з двома вищими освітами працюють на низькокваліфікованих роботах), страх за рідних в Україні та хронічна депресія від невідомості. Це не "курорт", це виживання у чужому середовищі​. 

Олена Гончаренко з Данії говорить, що виплат ледь вистачає на оренду та їжу, роботу в невеликому місті знайти без авто складно, але їй постійно дорікають "вам там безпечно". 

Дослідження УВКБ ООН (UNHCR) щодо умов проживання переміщених осіб свідчать: значна частина українців за кордоном стикається з "житловою бідністю" (винайм кімнат, проживання в шелтерах) та суттєвим зниженням соціального статусу. Понад 45% опитаних біженців з вищою освітою в ЄС працюють на посадах, які вимагають значно нижчої кваліфікації.

​Водночас мільйони гривень донатів, волонтерські хаби в кожному європейському місті, акції на підтримку України — закордонні українці залишаються нашим адвокаційним капіталом. 

За даними опитування Національного інституту стратегічних досліджень, понад 75% українців за кордоном регулярно (мінімум раз на місяць) донатять на ЗСУ чи гуманітарні потреби. Крім того, перекази від мігрантів та осіб із тимчасовим захистом залишаються серйозною фінансовою підтримкою для сімей в Україні.

​Міф 5: "Україна вас забула" або "Україна хоче повернути вас примусом" 

​Стереотип, який РФ качає серед біженців: "В Україні на вас плювати, держава згадує про вас тільки коли треба мобілізувати або забрати гроші. Вас там ніхто не чекає, там усе корумповано і зруйновано". Через ІПСО розганяються панічні настрої навколо консульських послуг, обмежень чи будь-яких заяв українських посадовців, аби викликати у біженців образу на власну державу. ​Наприклад, російські джерела штучно роздмухували паніку, створюючи фейкові постанови про те, що "ЄС почне депортувати всіх українців за тиждень" або що "Україна анулює паспорти тих, хто не з'явився в ТЦК через додаток". 

​Україна зацікавлена в поверненні громадян, адже це питання економічного виживання та відбудови. Так, державна комунікація буває незграбною, але громадянське суспільство працює над тим, щоб створювати правові та соціальні містки для повернення людей. 

Українці і поляки на святкуванні Дня незалежності України у Варшаві, організованому “Євромайдан-Варшава”, фото: “Євромайдан-Варшава”

Крім того, повернення —  це процес, який триватиме роками після війни. ​Натомість неповернення зараз — це найчастіше питання безпеки дітей, відсутності житла (якщо воно зруйноване на Сході чи Півдні) або втрати роботи в Україні. Чимало людей чекають чітких сигналів від держави та завершення активних бойових дій. 

Звідки коріння цих міфів і стереотипів? За кордоном мало знали про Україну. Ці відомості часто обмежувалися чимось на кшталт "Кличко", "Шевченко" і часто на цьому позитивні асоціації закінчувалися. Прогалини тоді і зараз активно заповнювала кремлівська пропаганда. 

​Насправді ж, роки великої війни довели: 5 мільйонів українців за кордоном — це не втрачена частина суспільства, а наш потужний глобальний голос. Це тисячі мітингів, мільйонні донати, адвокація зброї у кабінетах європейських і американських політиків. ​Нам час припинити мірятися рівнем травми й ділити себе на "ми" і "вони". Повномасштабне вторгнення зробило нас глобальною нацією. І наша сила — у єдності, через які б кордони та кілометри вона не пролягала. Розвінчувати міфи — це не просто захищати репутацію, це захищати наше спільне майбутнє.