"Азов" та зброя. Як російська пропаганда та американські популісти 10 років банили героїв?
Це нарешті сталось, хоч і дуже запізніло. Адміністрація Джозефа Байдена зняла ганебну заборону на використання американської зброї бригадою "Азов", яка входить до складу Національної гвардії
Так військові, яких найбільше ненавидять російські окупанти за військовий хист та українську ідеологію, отримають все, що хотіли.
Зараз мало приємних новин, тож інформація про скасування бану — стала саме такою. Видання Washington Post написало: "12-та бригада спецназу України "Азов" пройшла перевірку на відповідність закону Ліхі, яку проводить Держдепартамент".
Закон Патріка Ліхі був ухвалений за часів Барака Обами, бо американські конгресмени вирішили, що нічого постачати озброєння закордонним групам, які вчиняли злочини проти прав людини. У цей чорний список потрапив і "Азов", бо хтось вирішив, що дехто з його засновників сповідує расистські, ксенофобські та ультранаціоналістичні погляди.
Невідомо, скільки б ще існувала ця ганебна поправка, якби командир "Азову", легендарний полковник Денис Редіс Прокопенко у квітні 2019 року не підняв публічно проблему заборони західних озброєнь для його підрозділу.
Як серйозний військовик, герой оборони Маріуполя рідко виходить у публічний простір. Лише тоді, коли накипає і питання стоїть дуже гостро. Він відверто написав, що несправедливі бани для тоді ще полку "Азов" стали причиною того, що вояки не мали новітнього західного озброєння для стримування переважливих і дуже оснащених сил противника.
Цитую: "Тоді ми стримували переважливі сили противника в оточеному Маріуполі, використовуючи вкрай обмежені ресурси, які мали, і показали надзвичайно високу ефективність. Скільки життів особового складу вдалося б зберегти і якими б були результати оборони міста, якби, крім високої мотивації, злагодженості та професіоналізму, азовці мали у своєму розпорядженні сучасну бронетехніку, артилерійські системи?".
Прокопенка недарма вважають полководцем нового, не радянського типу, який діє повністю за стандартами НАТО. Він переглянув свіжі американські законопроєкти про бюджетні асигнування. І знайшов там знову посилання на "неонацистів" із "батальйону "Азов".
Читайте також: "20 днів у Маріуполі". Чому варто дивитися це кіно, а не "Сватів" та "Юрика"
Колонка Прокопенка мала вибуховий ефект, і небайдужі громадяни пішли реєструвати петиції на сайт президента щодо розблокування західних озброєнь для "Азова". Лише з третього разу вона була зареєстрована. І всього за добу було зібрано 25 тисяч голосів. Це було корисно аби показати американським бюрократом, що "Азов" — це ми, і ми підтримуємо наших героїв, які зуміли влаштувати якісний русоріз навіть в умовах блокади Маріуполя. А ще завдяки Starlink показали світу реальне обличчя вояка батальйону "Азов" — освіченого, успішного героя з гарними знаннями історії, права та іноземних мов. Це ламало стереотипи російської пропаганди про тупе бидло, яке тільки й мріє підрізати когось у підворітні на ґрунті расизму.
У своїй колонці Денис Прокопенко назвав ще одне імʼя — колишнього американського конгресмена Джона Коньерса-молодшого. Цей уже покійний політик вніс поправку до закону про консолідовані асигнування про те, що жодні кошти, надані за цим актом, не можуть піти не те що на зброю, а навіть на навчання вояків "Азову".
На той час темношкірому конгресмену від Мічигану було глибоко за вісімдесят років. Він переймався захистом ісламу в США, підтримував Джуліанна Ассанжа та його політичні зливи в інтернеті. А потім у 2017-му діда взагалі звинуватили у сексуальних домаганнях до працівниць Конгресу і вигнали з політики з осудом.
Коли Коньерс-молодший переконував колег з Конгресу поставити бан "Азову", він не цурався цитувати ядерні пропагандистські статті. Так, аби переконати, що батальйон — натуральні нацисти, переказував статтю Тома Парфітта "Українська криза: неонацистська бригада бореться із проросійськими сепаратистами", опубліковану 11 серпня 2014 року в лондонській Telegraph.
Парфітт писав, що підрозділи на кшталт "Азова" "мають навіювати на Європу жах... Офіційно вони підпорядковуються міністерству внутрішніх справ, але їхнє фінансування непрозоре, підготовка неадекватна, а ідеологія нерідко непокоїть".
І безумовно про символи. Що буцімто "Азов" використовує неонацистський символ "Вольфсангель" (Вовчий гак) на своєму прапорі, і бійці батальйону відкрито сповідують перевагу білої раси або є антисемітами", - лякав пан Парфітт наляканих демократів.
Раніше за цю статтю цей самий автор видав іншу — в The Daily Telegraph, — де писав, що "Євросоюз здригнеться, коли зрозуміє, що використовувані Києвом для боротьби на сході України "добровольчі батальйони" являють собою неофашистські структури".
Якщо ретельно подивитись біографію Парфітта, то дізнаємося, що з 2002 року він постійно жив і працював у Москві, тому його погляд на українські події був через призму російських наративів. Якщо ти не за Росію та Путіна, то автоматично нацист, фашист та радикал.
Джон Коньерс-молодший згадував ще дві огидні брехливі статті. Перша — репортаж кореспондента Washington Post Ентоні Файола від 2015 року, який помітив дивну свастику над ліжком одного з новобранців "Азова" - командира взводу з позивним "Кірт". Він буцімто відмахнувся від свастики й сказав американцю, що вона не обов'язково відображає ідеологію свого власника. За його словами, добровольці, нерідко підлітки, іноді запозичують екстремістську символіку і поняття з романтичних міркувань.
А вінцем потоку пропаганди в Конгресі стала ще одна стаття — "Скільки неонацистів підтримують США в Україні?", — яку надрукували на ліберальному сайті The Daily Beast Вілл Кетхарт і Джозеф Епстайн. Там прямо писали про "Азов" як ледь не про нащадків Гітлера.
Читайте також: Що не так з Гуменюк? Як скандальна речниця ОК "Південь" обрізала статті про українських воїнів у топових ЗМІ світу
На жаль, тоді всередині України мало хто розумів, що таке "Азов" насправді. Були чимало наших громадян, які теж вважали їх цілковитими нацистами, побачивши якісь дивні малюнки на шевроні. Наші державні спікери теж не полюбляли "Азов" за його радикальну і непримиренну позицію щодо російських окупантів. З такими не можна було "сшивать страну", як опудало Франкенштейна. Тому було логічно, що не було й дня, коли на каналах а-ля Інтер чи потім голубих екранах Медведчука не лився б страшний бруд про українських героїв.
Однак, якщо зараз почитати статтю WP — стає зрозуміло, чому Байден і Ко погодились зняти бани своїх колег з постачання зброї для "Азова".
Отже, представник Держдепу відмовився розповісти, коли саме скасували заборону і чи дійшла американська зброя вже до бійців "Азова". Тепер бригада матиме доступ до такої ж військової допомоги США, як і будь-який інший підрозділ.
"Зміна політики стала очевидна, коли Київ розпочав літній сезон бойових дій і зіткнувся з посиленим тиском російської армії на сході України та на енергетичну інфраструктуру країни", - пише WP.
Тож можна констатувати, що "Азов" потом і кровʼю здобув право на зброю і знищення російського ворога. Десять років США знадобилось, аби визнати, що це не купка радикалів зі свастиками, а крутий військовий підрозділ, про який можна лише мріяти.
Це також наука українцям не мовчати й стукати у всі двері. Наш народ із великим запізненням зрозумів, хто герой, а хто ладен лише ляпати язиком з телевізора. І слідом має бути наступний крок — треба добиватися повернення з полону усіх "азовців". Бо це ті люди, яких найбільше бояться росіяни як ефективних воїнів, яких не купиш і не заманиш цяцьками.
Спеціально для Еспресо
Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе