Чи може гіпотетичне запрошення до НАТО не бути для України пасткою?

1. На які території України будуть (якщо взагалі будуть) поширюватися якісь "тимчасові гарантії" окремих членів НАТО до завершення ратифікації протоколу про вступ.
2. Як буде прописано ставлення до українських територій, підконтрольних Росії.

Визначення першого може передбачати протокольне виокремлення українських територій, підконтрольних Росії, з географічними координатами. І ось тут виникає головна пастка: "повернення цих територій Україні можливе тільки дипломатичним шляхом" (інакше Україна втягне НАТО у війну з Росією, а це те, чого НАТО хоче уникнути за будь-яку ціну).

Бо з Росією "дипломатичним шляхом" означає "ніколи", допоки Росія не розвалиться.

Читайте також: Захід — Росія: видавати бажане за дійсне

Тому гіпотетичне запрошення до НАТО може не бути пасткою для України у двох сценаріях.

1. Запрошення — це акт "політичної волі", а протокол про вступ України до НАТО буде оформлено лише після завершення бойових дій з Росією (за адекватної допомоги Заходу — з виходом на кордони 2013 року). Це має сенс, якщо західні лідери на це наважаться.
2. Запрошення і протокол про вступ не будуть жорстко обмежувати Україну в тому, щоби вона (а) чітко окреслила, які саме свої території вона не контролює, і (б) зобов'язалася за жодних умов не повертати ці території військовим шляхом.

Останнє — це той самий ганебний "мир в обмін на території", про який я вже писав.

Як при цьому все юридично оформити так, щоби подальше відвоювання Україною своїх територій не втягувало НАТО у війну з Росією — завдання з двома зірочками для дипломатів. Але тут або є цей вузький прохід, або взагалі немає жодного.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.