Чи стануть поранені на лікуванні за кордоном дезертирами

Медіа подають це як новину, хоча насправді Кабмін лише продублював зміну до закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", яка була прийнята Радою в серпні 2023 року, а набула чинності 5 жовтня. Там сказано те саме: "У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому КМУ, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном … не може перевищувати дванадцяти місяців підряд".

Коротко і ясно. Майже. Бо я, наприклад, лікуюсь за кордоном вже 1 рік і 7 місяців — тобто, мої 12 місяців спливли ще до ухвалення відповідної норми. І моє лікування ще не закінчено — дозволене навантаження на поранену ногу не більше 30 кг, ходжу на милицях, і лікарі поки не можуть з упевненістю сказати, чи не знадобляться додаткові операції. І я тут такий не один.

В листопаді я направив до Міноборони запит, щоб там пояснили, як бути тим військовослужбовцям, які за 12 місяців не змогли завершити лікування.

З відповіді витікало, що Кабмін розробляє порядок направлення військових на лікування за кордон, де теоретично має бути все врегульовано. Ну, власне, ось він і розробив, ха-ха.

На жаль, хтось у Кабміні думає, що поранених можна примусити до одужання постановами.

Але в мене для цих бюрократів погана новина: поранення треба лікувати не 12 місяців, а стільки, скільки треба для одужання й реабілітації.

Читайте також: Потрібна нова парадигма мислення в армії

Про щось таке, мабуть, в надрах центральних органів влади здогадувалися, бо у відповіді з Міноборони ще сказано, що "фахівці Командування Медичних сил ЗСУ входять в міжвідомчу робочу групу в складі фахівців Міноборони, МОЗ та Мінцифри з опрацювання питання щодо внесення змін до нормативно-правових актів для реалізації можливості проведення дистанційної військово-лікарської експертизи військовослужбовцям ЗСУ, які перебувають на лікуванні за кордоном понад 12 місяців".

Дистанційна військово-лікарська експертиза, або ж, як її ще називають, "заочна ВЛК", дійсно могла б розв'язати цю проблему. Але, мабуть, опрацювання цього питання потребує дуже багато часу, бо досі воно не вирішене.

Командування Медичних сил мовчить, стройові, медичні й фінансові частини окремих батальйонів і бригад у непонятках, що їм робити з нами (і добре, коли вони лояльні до своїх поранених побратимів). А ми, довготривалі "німецькі пацієнти", можемо лише гадати про свій статус: чи ми ще офіційно на лікуванні, чи вже в СЗЧ, чи навіть мимоволі стали дезертирами на милицях або протезах.

Джерело

Про автора. Євгеній Лешан, журналіст, редактор, голова ГО "Українська оборона"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.