Чому санкції проти Арестовича, Олешка й інших з цієї компанії — це лише симптом, а не терапія

Але їхня відсутність в українському інформаційному просторі, на жаль,  не маргіналізує і не знищує ідей, носіями яких вони є.  

Бо питання не в персональній помсті, не в тому, що він говорить про президента Зеленського на деяких американських інформаційних майданчиках. 

І навіть не в президентові справа.

Арестович говорить же антиукраїнські речі, і  це поширення деструктивних ідей на величезну аудиторію.

Не факт, до речі, що з Арестовича можна зліпити політичний проєкт, та він і в Україні вже ж не живе. 

І голосувати за нього, може, готова хіба Латиніна.

Справа, отже, не у виборах кудись його самого, а в тому, що він поширює.

Читайте також: Сестра Дмитрієва в Києві. Хто пустив сюди родичку головного перемовника Путіна?

Моя улюблена книжка для читання — це  монографія "Українське суспільство в умовах війни" Інституту соціології НАНУ. 

Вже писала про це,  але не зашкодить дещо повторити.  

Отже:  у нас досить поширена думка, що прості люди краще, ніж політики, знають, що і як робити в державі та суспільстві, що народ наймудріший (51% опитаних цілком чи скоріше згодні з цими твердженнями).

У нас досить популярні інші популістичні твердження: "думка простих людей важливіша, ніж експертна" (31,7%), країною мають керувати "люди з народу" (40%). 

Це прихильність до так званого "народного суверенітету", віра в дуалізм добра і зла, антиелітистські настрої, скептичне ставлення до основних процедур демократії (наприклад, компромісу). 

І це те, що отримало втілення на виборах у 2019 році, і ми можемо передбачити, що ця електоральна база нікуди не поділась. 

Тільки тепер систему уособлює не Володимир Зеленський, а нові позасистемні люди, що поборють "старі корумповані еліти".  

Що це означає? 

Це означає, що у нас дуже сильні традиції інституційної недовіри, на яку популізм лягає, як арахісове масло на круасан.  

Ми зараз зайдемо в будь-яку соцмережу і побачимо, як більш чи менш репутаційно пристойні політики або майбутні політики (бо ви їх же й оберете) використовують концепт "простої людини".  

Особисто я концепт "простої людини" не переношу. 

І мрію, щоб якомога більше простих людей нарешті ускладнились.  

Читайте також: Про стратегічний наратив та моральну гнилуватість так званої маленької людини

Бо, як на мене, просто людина — це якась така дивна людина, яка готова делегувати свою суб’єктність будь-кому, хто просто йому кидатиме у розкритий дзьобик їжу, питво і навколополітичний жом для мозку.  

Як на мене, якомога більше людей мали б бути громадянами, які, з одного боку, відповідальні за себе, свої сім’ї, своїх дітей, своїх близьких, своє коло, а з іншого —  відповідальні за усе середовище, суспільство, державу.  

Так, це ідеалізм, але чим більше людей з елементами такого ставлення до світу буде навколо, тим більше очевидних благ для кожного і кожної  з нас буде. 

І  навіть "простим людям" буде краще. 

Тим більше, вони не зможуть аж так впливати на політичний клімат.

Читаю книжку "Спротив і покора. Листи і нотатки з-за ґрат" Дітріха Бонхеффера. Це відомий теолог XX століття, лютеранський пастор, ув’язнений, а потім страчений за антинацистську діяльність у німецькому концтаборі за кілька тижнів до капітуляції Німеччини. 

Він дуже гарно пише про дурість: "Дурість є найнебезпечнішим ворогом доброго, ніж злоба. Проти зла можна протестувати, його можна викривати, в крайньому разі його можна відвернути за допомогою сили. Проти дурості ми беззбройні.  Тут нічого не вдієш ані протестами, ані насильством; дурість не розуміє причин, не вірить фактам, що суперечать її власним забобонам". 

І ось ще: "Те, що  дурний є упертим, не означає, що він є самостійним".  

Дурість — це значно ширше поняття, ніж ми думаємо. Наприклад, політичне самоушкодження — це дурість, віра в прості рішення — дурість, відрив від реальності — дурість.  

Тепер — повертаючись до ідей і Арестовича і цього всього, коротко.  

Арестович, за усієї своєї маніпулятивності, людина, здатна до вкидання концептів і обґрунтування їх простими словами — для поїдання "простими людьми".

Якими б токсичними ці концепти  не були, вони заповнюють той вакуум, який утворився після руйнування зрозумілої для багатьох картини світу аля "мір-дружба-жвачка".

Або коли люди дезорієнтовані, або коли світ навколо важко заповнити більш інтелектуальними складними конструктами.

Або коли є необхідність визнати свої попередні помилки - а це готові робити далеко не всі.

Або коли розуміння нових викликів потребує інтелектуальних і вольових надзусиль.

Або є брак освіти (саме освіти, яка дає методологічне підґрунтя для аналізу світу, а не дипломів про неї). 

І тут прийде Арестович.

Читайте також: Люсі — кінець! Колишній фаворит Арестович отримав санкції від Зеленського

Він буде говорити, що всі однакові, що не все однозначно, що ти робиш щось паскудне, ну і  що "це роблять всі" (насправді — не всі), він буде говорити, що "люді умірают - а смисл?".

Він буде знецінювати кращих за себе і кращих за нас.

Але він дасть право на гиденькі думочки тим, хто їх має, але трошечки так соромиться говорити вголос.  

Тому так — Арестовичі приходять туди, де ми не здатні усвідомити, що цей шлак неможливо споживати, його треба замінити через складні та болючі рішення і дії.  

Але от що цікаво.

Арестович же виник не вчора. І не сам  по собі. Спочатку йому дали мандат і титр бути "радником радника радників усіх радників Офісу".

І свої погляди він зараз не змінив. Бо його погляди — це в принципі про владу будь-яким способом.

Але коли масштаб цього всього став помітним, тут на тобі - санкції! А в попередні роки, значить, все було добре.

Хоча насправді усім цим майданчикам, де він ходить, він цікавий передовсім своїм титром.

Ну що ж. С — стратегія.

Джерело

Про авторку. Тетяна Трощинська, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.