Чому в Україні вже є всі ознаки політичної кризи?

Чому так відбувається?

Очевидний висновок: більшість усвідомлює, що кейс, який вивалили антикорупційні органи, звучить правдоподібно. Тому ніхто не поспішає захищати носіїв ухвалених рішень, як це було ще у 2023–2024 роках. Якщо тоді Зеленський був "тефлоновим", і до нього не прилипав негативний осад, то "Міндічгейт" дійсно обвалив основу, на якій влада хотіла будувати новий президентський образ після гострої фази війни.

І ми ж розуміємо, що це ще не всі записи. А з тих, що оприлюднені, складається враження, що прізвище "Зеленський" звідти дуже акуратно вирізали. 

Читайте також: Фокус уже на Зеленському

Іронія в тому, що "1000 годин національного контенту", які президент пропонував створити, НАБУ створило швидше, ніж медійники "Єдиного марафону". І цей блокбастер ще здатен підвищити емоційну планку суспільства — але радості в цьому мало.

Бо країна у війні. І коли падає довіра до національного лідера, це прекрасно бачать і вороги, і партнери. Ворог у такі моменти тисне ще більше (і, можливо, вже сьогодні летітимуть нові ракети). Партнери починають сумніватися у здатності країни до об’єднання.

У підсумку маємо простий факт — з усіх інститутів влади поки що найбільш дорослою структурою залишаються Збройні Сили. Вони хоча б не намагаються клеїтись до міфів і серіалів. Їм довіряють, бо вони працюють.

От і виходить серйозний парадокс: поки в кабінетах шукають, хто винен, суспільство шукає, кому вірити. І, на щастя, ці два списки не перетинаються.

Джерело

Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.