Для чого Залужному прем’єрство, якщо він може стати президентом

Свіжі рейтинги свідчать, що популярність нинішнього посла України у Великій Британії дорівнює рейтингу президента країни, якщо не перевищує його.

І ні для кого не секрет, що ексголовнокомандувача ЗСУ звільнили й відправили подалі насамперед через страхи тодішнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака, який у всіх популярних персонажах (крім пса Патрона) бачив загрозу для влади та можливого переобрання Володимира Зеленського. Як бачимо, майже за два роки в "екзилі" Валерій Федорович не лише не розгубив рейтинги – він почав формувати довкола себе новий, показовий образ політика-військового. Він з’являється на гламурних фото в гарних костюмах і регулярно публікує аналітичні тексти про пошуки нової військово-політичної стратегії для утвердження та перемоги України. Такий собі "український Ататюрк", але без явного бажання особистої влади – принаймні поки що.

Головне для Валерія Залужного, що за весь цей час він не вплутався в жоден скандал і для більшості українців досі залишається саме тим генералом, який у 2022 році врятував країну. В умовах війни бажання безпеки – ключове, і не треба бути психологом, щоб зрозуміти логіку людей, які хочуть бачити його керівником держави.

Тому вплутуватися в теперішню політичну турбулентність і разом із чинною, дедалі менш популярною владою ділити всі можливі іміджеві ризики, які лише зростатимуть, виглядало б для нього радше як політичне самогубство та крах потенційних президентських амбіцій (якщо вони, звісно, є – адже сам Валерій Федорович ніколи про це публічно не заявляв). З іншого боку, прихильники ідеї "уряду національної єдності" можуть сказати, що це шанс для Залужного проявити себе, закріпитися на політичній арені та знову допомогти врятувати Україну. Однак, як кажуть в Одесі, є велика різниця між політичними і військовими битвами. Генерал – фахівець військової стратегії, а не політичної, тому він вміло залишається за лаштунками, можливо, до того моменту, коли настане час виборів, яких так домагаються Трамп із Путіним, але які неможливі під час активних бойових дій.

До того ж не варто забувати, що за всі роки президентства Зеленського він та його команда вибудували модель управління, де прем’єрові відводили радше номінальну роль виконавця рішень Офісу президента (а не коаліції, як це мало би працювати). Це робило прем’єрів безликими технократами – згадаймо хоча б рекордсмена Шмигаля. І це точно не варіант для Валерія Залужного, який своїми аналітичними текстами демонструє, що має інше бачення, якого українцям ще не пропонували – і, ймовірно, хотів би його реалізувати.

На завершення варто згадати історію Чехословаччини. У вересні 1938 року країна опинилася між війною з гітлерівською Німеччиною та ганебною дипломатичною поразкою на Мюнхенській конференції. Тоді країною прокотилася хвиля протестів, і люди спонтанно почали вимагати, щоб генерал Ян Сирови очолив уряд і "врятував" Чехословаччину. Причина популярності була ірраціональною: він мав чорну пов’язку на правому оці – як національний герой, гуситський полководець Ян Жижка, – і нагадував людям "бога війни".  У підсумку його призначили прем’єром, щоб заспокоїти населення, але вирішувати він нічого не міг, бо ним керувала стара влада. І саме він, за іронією долі, змушений був погодитись на вимоги Німеччини та наказати не оборонятися, фактично віддавши Гітлеру значну частину країни та не лише йому.

У такій ситуації, зрозуміло, що Валерій Залужний точно не хотів би повторити цю історичну паралель, розуміючи, що відповідальність за важкі рішення сьогодні лежить на плечах та іміджі Володимира Зеленського.

Спеціально для Еспресо

Про автора: Юрій Мартинович, журналіст Еспресо

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.