Домовленості Росії з Україною зникають у геополітичному "Бермудському трикутнику" Путіна

У впливовому американському виданні Politico з’явився коментар республіканця від Техасу сенатора Джона Корніна:  "Путін не хоче миру. Він хоче завоювання". Конгресмен з Південної Кароліни Джо Вілсон, який також представляє Республіканську партію, повторив слова сенатора, наголосивши, що "президент Трамп люб’язно запропонував Путіну вихід із цього божевілля. Проблема в тому, що Путін не хоче миру, він хоче Україну". Схоже на те, що все більше політиків в Республіканській партії почали розуміти, якими   насправді є прагнення російського диктатора.

Водночас президент Сполучених Штатів Дональд Трамп намагається за будь-яку ціну домовитися з Путіним. Хоча цивілізованим країнам давно вже варто було б звикнути до думки, що  контракти, домовленості та угоди з диктаторами безглузді. Для таких диктатур, як путінська, домовленості стали  нічим іншим, як інструментом відволікання, призначеним для того, щоб заколисати опонентів помилковим відчуттям безпеки під час підготовки наступного кроку. Адже Путін не дотримується договорів та домовленостей, і цього разу будь-яка мирна угода буде лише тактикою відволікання.

Тому можемо говорити про геополітичний "Бермудський трикутник" Путіна, в якому завжди зникають всі домовленості Росії з Україною. Чи розуміє президент Трамп, що важко знайти особу менш надійну, ніж Путін? Хіба не російський диктатор був підписантом документа про гарантію територіальної цілісності України? І якщо Путін погодиться на 30 денне перемир’я, то тільки для того, щоб під надуманим приводом його розірвати у найкоротші терміни. А привід у Москві зажди знайдуть, при цьому в усьому звинувативши Україну.

Можна не сумніватися, що, крім того, що Путін вимагатиме, щоб Україна ніколи не стала частиною НАТО чи будь-якої іншої західної організації, у Кремлі будуть наполягати на тому, що окупована незаконно частина України тепер буцімто вже Росія. Якщо на все це погодитися, то це означатиме, що Україна програла війну з Російською Федерацією.

Читайте також: Чому Україна — не Афганістан

Зупинка військової допомоги Україні під час припинення вогню лише посилить неминучий російський наступ, який відбудеться або після завершення припинення вогню або порушення перемир’я. Немає жодних підстав вірити, що цього не станеться: Путін погодився на припинення вогню у 2014 році та багато разів ламав домовленості, востаннє під час повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. 

Припинення постачання зброї Україні навіть на короткий період дає Російській Федерації час на відпочинок,  переозброєння та підготовку  до нового наступу. Що може вилитися для Української держави важкими наслідками на фронтах війни, в разі раптової відмови Кремля дотримуватися укладеної раніше угоди.

Але Дональду Трампу потрібне не виведення російських терористичних військ з усіх окупованих українських територій, а "швидкий мир" для того, щоб показати своїм виборцям, що він оперативно зміг виконати одну зі своїх передвиборчих обіцянок. І це саме тоді, коли російська економіка вже дуже близька до стану колапсу, а на деяких ділянках фронтів російській армії вже доводиться використовувати ослів та коней, щоб доставляти снаряди та інші боєприпаси до лінії протистояння. Україна вже проробила велику роботу, і за збільшеної допомоги існує велика ймовірність відкинути московитів назад.

Не варто забувати про те, що за рік до Великої війни, на російсько-українському кордоні гарцювали понад 150 тисяч російських військових і було залучено багато техніки. Однак, коли високопоставлені західні політики постійно запитували про кінцеву мету таких дій, диктатор, аж до часу вторгнення, продовжував наполягати на тому, що це лише військові навчання і планів вторгнення в Москви немає.

Звісно, що Путін збрехав і знову вдерся в Україну. Чим Трамп може прогарантувати, що кремлівський старець, який ніколи не виконує жодних домовленостей, цього разу добровільно відійде від встановлених ним же правил? 

Читайте також: Трамп хоче домовитися з Росією. Ці граблі б'ють дуже боляче

Куди кращим варіантом досягнення миру є надання Україні всієї необхідної зброї для перемоги над сильно виснаженою російською армією, що забезпечить набагато ефективніше розв'язання питання закінчення війни, яку розпочала Росія.

Якщо Дональд Трамп погодиться на вимоги Росії, і таким чином мапа Європи набуде насильницьких змін, то це стане великою загрозою для усіх країн Європейського континенту, а не тільки для держав Балтії, Польщі, чи Фінляндії.

Не важко зрозуміти, що трапиться далі, після підписання будь-якої угоди з Путіним. З того часу, як він уперше прийшов до влади в Росії 25 років тому, він ніколи не дотримувався жодної угоди, підписаної ним або його попередниками до чи після Мінських і Будапештської угод. Він вдерся у Чечню, у Грузію (окупував дві її частини), втрутився у Молдову, підтримуючи невизнане ніким сепаратистське Придністров’я.

Спочатку він може погодитися на припинення вогню, однак, варто  очікувати, незабаром він порушить домовленості, звинувативши  у цьому Україну і продовжить війну. Російський диктатор ніколи не піде на компроміс. Він ніколи не відмовлявся від своєї ідеї-фікс – відродити стару радянську імперію під назвою СРСР.   

Ситуація для Путіна критична й тим, що тепер він не може дозволити собі зупинити розв’язану ним війну. Бо попри те, що його злочинна армія суттєво ослаблена Україною, він настільки знищив свою військову економіку, що будь-яке припинення війни означало б її крах та, ймовірно, і швидкий крах його режиму. Цікаво, чи розуміють це у Вашингтоні?

Путін, як чорт ладану, боїться розміщення європейських миротворчих військ в Україні. Саме тому не хоче погоджуватись на їхнє розміщення, що він не наважиться нападати на такі війська. Говорячи про те, що це було б помилкою, він не бажає визнавати цю свою слабкість.

Через своїх штатних пропагандистів Путін пробує вживити в мізки західних політиків, які вповноважені приймати рішення, що війну проти Росії неможливо виграти без величезної військової конфронтації. Тому ніхто на Заході не мусить ризикувати, знаючи про ядерні арсенали Російської Федерації.

Читайте також: Deal США-РФ та новий світовий порядок: правда чи кривда?

Питання полягає в тому, коли, чи взагалі Дональд Трамп прокинеться, усвідомивши, що Путін з ним грається. Якщо президент Америки й далі буде вірити в хороших диктаторів і демократичні тоталітарні держави, то можна битися об заклад, що це буде не скоро, якщо не ніколи.

Для мешканців Кремля не стоїть питання, що робити далі. Це дуже просто – вони не хочуть миру і мир їх не цікавить. Хоча не дивлячись, що їхні втрати у живій силі на війні скоро можуть сягнути 1 мільйона осіб, вони спустошили свої військові запаси радянських часів і перетворили Росію на державу-ізгоя, їм вдалося окупувати лише 20 відсотків українських земель. В той час, як їхньою ціллю є вся Україна.

Очевидно, що Росія знову і знову наполягатиме на демілітаризації України, що є синонімом капітуляції.  Тому єдиний шлях до стабільного миру – озброїти Україну настільки, щоб в Кремлі надалі не виникало й думки щодо силового знищення української державності. Тиранів провокує слабкість, а не сила. Але, здається, Америка про це забула.

Необхідно визнати, що в українців домовитися з московцями про реальний мир стільки ж шансів, як в Ізраїлю з ХАМАСом. Росіяни не визнають право українців на свої споконвічні території, як і палестинці на право ізраїльтян на свої історичні землі. Тому імітація мирного процесу замість відсічі агресії Російської Федерації, здатна лише спровокувати путінський режим на ще більшу агресію. Оскільки зробити людоїдів вегетаріанцями неможливо, як би ви не старались. І  якщо проаналізувати, якими є бажання пересічних росіян, то там панують настрої не про мирне співіснування. Вони хочуть тільки реваншу і щоб Україна зникла як держава.

Читайте також: Хто визначає сучасну американську політику?

Останнім часом російські пропагандисти, котрі віщають під виглядом експертів на путінському телебаченні, почали озвучувати нові тези, яких досі не було. Видно, що ідеологам імперського реваншизму було поставлене завдання знайти додаткові виправдання війни Росії в Україні. Серед нових наративів Кремля звучить те, що не Москва зруйнувала колишній світовий порядок, коли напала на Україну в 2014 році, а він був зруйнований в 1991 році, після розвалу СРСР і ліквідації Варшавського договору.

Таким чином, на думку цих пропагандистів, саме Захід спровокував Російську Федерацію на вторгнення в Україну, а Росія мала повне право захищати свої законні інтереси на пострадянському просторі.

Проте останнім часом ідеологічний відділ путінського режиму видав ще нові реваншистські тези. Що не колишні республіки СРСР мали право проголошувати свою незалежність, а саме Москва мусила вирішувати, які дози цієї незалежності дозволяти державам Балтії, Україні, Грузії та Молдові.

 Фактично йдеться про "обмежений суверенітет" і все це підганяється під вимоги Путіна щодо "кастрованої незалежності" тієї частини України, яку Російська Федерація не змогла окупувати. Але яку все одно хоче бачити в якості свого слухняного васала і політичної маріонетки.

Якби російському диктатору якимсь чином вдалося досягнути цілей своєї війни в Україні, то ці вимоги автоматично б повторилися щодо Литви, Латвії та Естонії. Не дивлячись на те, що ці держави давно вже стали членами НАТО і Євросоюзу. Путін переконаний, що трампівська Америка не вступиться за держави Балтії, даючи Москві карт-бланш на їх повну або часткову окупацію Росією.

Таким чином, якщо об’єднана Європа не хоче нової війни на Європейському континенті, то вона має взяти на себе тягар військової та економічної допомоги Українській державі. Оскільки невідомо, чи погодиться президент Дональд Трамп відновити підтримку, навіть урізавши ті її обсяги, які існували в часи його попередника Джо Байдена.

Якщо європейці не хочуть стати новим об’єктом російського нападу, то вони мають допомогти Україні вибити війська Росії з усіх окупованих Москвою територій. Адже мова йде не тільки про українську безпеку, а, в першу чергу, про те, чи готова Європа уникнути війни з Російською Федерацією по справжньому допомігши Україні відстояти свій суверенітет та незалежність.

Джерело

Про автора. Віктор Каспрук, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.