"Еліти" стали заручниками ідей, реалістичність втілення яких сумнівна

Щодо прагматизму та ідеалізму/мрійництва. Головний урок дій США в Венесуелі – це максимально ясний меседж, що війни ведуться не за ідеологію, не в ім'я якихось міфічних цілей, а за чітко зрозумілі економічні та геостратегічні пріоритети. В яких все гранично зрозуміло — що здобуваєш ти, що втрачає суперник, які економічні наслідки має зміна розкладу сил. Довготривала (акцентую на цьому) зміна нафтових потоків, яка з чималою ймовірністю створює чутливі труднощі для Китаю, суттєво полегшуючи ситуацію для США.

Багатьом публічним інтелектуалам такий раціоналізм не притаманний. Вони за "самопожертву заради ідеї" (правда, переважно на самопожертву йдуть не вони, а інші), за "ідеї вище матеріального" (правда, більші – у відносному вимірі – матеріальні втрати несуть не вони, а інші). Все це за великим рахунком, завжди було і є пропагандистськими прийомами. Ба більше — так би мовити "еліти" стали заручниками ідей, реалістичність втілення яких сумнівна.

Читайте також: Хто переможе у цій війні

Прагматизм важливий тому, що війна – це машина перетворення ресурсів на результати. Це змагання технологій (в т.ч. управлінських), економік, ресурсів (особливо ефективності їх використання), наявності союзників та їх тактичних та стратегічних інтересів. 

Ентузіазм, побудований на "ідеях" може дати деяку перевагу, але вона з тією чи іншою швидкістю тане, якщо змагання ресурсів та якості управління обертається "не в той бік". Чим чіткіше побудоване розуміння економіки протистояння та ефективності дій управлінців, тим результативніші й інші інструменти, зокрема й пропаганда. 

P.S. Збіги випадкові. Або ні…

Джерело

Про автора: В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського Безпекового Форуму, керуючий партнер інвестиційного проєкту Thomson&French

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.