Іран. Слабкі надії на мир

Документ передбачає двоетапний підхід: негайне припинення вогню з відкриттям Ормузької протоки, а потім 15–20 днів на фіналізацію ширшого документа, який умовно називають "Ісламабадська угода".

Начальник армії Пакистану фельдмаршал Асім Мунір підтримував контакт із віцепрезидентом Венсом, спецпосланцем Віткоффом та міністром закордонних справ Ірану Арагчі.

Тегеран підтвердив отримання пропозиції й повідомив, що розглядає її, але не прийме жодних дедлайнів або тиску. Іран не погодиться відкрити Ормузьку протоку в обмін на "тимчасове" припинення вогню, вважаючи, що США не готові до постійного миру. Фінальна угода, як очікується, включатиме зобов'язання Ірану не розробляти ядерну зброю в обмін на зняття санкцій та розморожування активів.

Це важливий нюанс у формулюванні. Не "відмова від збагачення урану", а рішення "не розробляти ядерну зброю". Це принципово різні речі: відмова від ядерної зброї — це те, що Іран формально декларує і так, а відмова від збагачення — набагато жорсткіша вимога, якої Тегеран категорично не приймав навіть у межах ядерної угоди 2015 року. Саме на цьому питанні свого часу зламався JCPOA: Іран готовий обмежувати збагачення, але не відмовлятися від нього повністю. Якщо "Ісламабадська угода" вимагатиме повної відмови — Тегеран її не підпише. Це пояснює їхню відповідь: "розглядаємо, але без дедлайнів".

Читайте також: Трамп vs Іран. Тільки Бог знає, на скільки це затягнеться

Якщо умови фінального врегулювання справді виявляться м’якшими за довоєнні (що ще не факт, цілком можливо угода зірветься), випливає кілька неприємних висновків:

• по-перше, Іран фактично виграв стратегічно, навіть якщо програв тактично. Він витримав удари, продемонстрував здатність закрити Ормуз і виходить із переговорів без капітуляції по ядерному питанню;
• по-друге, Трамп отримав катастрофічно дорогу військову операцію (економічні збитки від закриття протоки, ціна на нафту, витрати на кампанію) заради угоди, яку міг підписати дипломатично ще у 2025-му без жодного пострілу;
• по-третє, Ізраїль не у виграші: він ініціював ескалацію в розрахунку на знищення іранської ядерної програми, а отримає фіксацію права Ірану на збагачення.

Якщо прибрати конспірологію, найпростіше пояснення полягає в тому, що Трамп хотів швидку, видовищну "перемогу" до внутрішньополітичного дедлайну. Вдарили. Іран закрив Ормуз — відповідь, якої, схоже, не очікували. Нафта злетіла, ринки посипались, союзники в Затоці запанікували. І тепер доводиться погоджуватися на умови, які були доступні без війни.

Це не змова. Це класична некомпетентність у стилі "не подумали на два ходи вперед", якої в історії американської близькосхідної політики достатньо: Ірак 2003, Лівія 2011, Афганістан.

Трамп мислить транзакційно і короткостроково — це імпульсивне рішення без прорахунку наслідків, яке тепер доводиться рятувати пакистанськими посередниками.

Джерело

Про автора. Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.