Хотів почути реальні сигнали від Кремля, але звернувся не за адресою: Інтерв'ю Лаврова Карлсону

В інтерв'ю американському журналісту Такеру Карлсону очільник російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров фактично повторив ті самі умови, які і він сам, і президент РФ Володимир Путін, та й інші російські чиновники завжди висували, коли йшлося про перемовини, які мають покласти край російсько-українській війні.

Лавров пропонує базуватися на Стамбульських угодах, але визнавати "реалії на землі". Він підкреслює, що Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька області анексовані Росією і тепер є невіддільною частиною її території. Також нагадує про утиски російської мови, культури, так званої української православної церкви московського патріархату. Тобто фактично виконує всю ту обов'язкову програму, яку завжди виконує кожний російський чиновник і пропагандист, коли мова йде про війну з Україною.

Однак я не став би сприймати ці заяви очільника російського зовнішньополітичного відомства як якісь серйозні сигнали. Хоча сам Лавров якраз говорить про сигнали, зокрема коли коментує удар так званою ракетою "Орешник". Саме цей удар він називає сигналом для Заходу після того, як був застосований дозвіл бити далекобійними ракетами західного виробництва по суверенній території РФ.

Чому Лавров не надсилає сигнали? Тому що насправді він не має для цього жодних повноважень. Можна було б вже помітити, що очільник російського зовнішньополітичного відомства перетворився на звичайнісінького пропагандиста політики РФ, а не на людину, яка ухвалює рішення.

Читайте також: Захід — Росія: приручити людожера не вийде

Рішення ухвалюються у вузькому колі російського президента, до якого Лавров, очевидно, не входить. Багато хто зі спостерігачів взагалі висловлює сумнів, що міністр закордонних справ РФ був заздалегідь поінформований про плани президента Володимира Путіна розпочати так звану велику війну проти України.

І в цій ситуації Лаврову не залишається нічого іншого, як відвідувати ці міжнародні зустрічі, до участі в яких його ще допускають, та повторювати ці пропагандистські тези, які йому пропонують висловлювати на тих міжнародних зустрічах.

З цієї точки зору його інтерв'ю Такеру Карлсону могло, можливо, свідчити про те, яка реальна вимова англійської мови у випускника московського інституту міжнародних взаємин та колишнього представника РФ в ООН (бачите, який є насправді рівень професіоналізму в Москві?), але зовсім не про те, що не змінилося уявлення Володимира Путіна, як мають виглядати російсько-українські перемовини та домовленості.

А про те, що Путін поки що не відмовився від своїх класичних підходів, ми можемо дізнатися зі слів його самого або тоді, коли певні тези висловлюють представники російських спецслужб. Але реальні перемовини відбуваються не на рівні Лаврова, а на рівні очільників саме цих спецслужб. Скажімо таких, як голова служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна.

Нагадаю, коли у Вашингтоні побоювалися можливості застосування Російською Федерацією ядерної зброї у російсько-українській війні, тоді був залучений трек саме консультацій директора ЦРУ США Вільяма Бернса та директора служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна.

А з Сергієм Лавровим ніхто навіть не подумав розмовляти, тому що, по-перше, невідомо про що, а по-друге, невідомо наскільки Володимир Путін буде прислухатися до порад Лаврова.

Читайте також: Розмова Карлсона з Лавровим: Це ще не переговори. Це лише початок підготовки до них

Як і в багатьох авторитарних країнах, міністерство закордонних справ РФ перетворилося на звичайнісіньку декорацію дипломатії, тому що, коли ніхто незацікавлений у класичній дипломатії, а управління країною йде по лінії спеціальних служб, то саме керівники цих служб і вирішують, як будуть виглядати стосунки із Заходом.

Якщо насправді Такер Карлсон хотів почути якісь реальні сигнали від Кремля перед тим, як новий президент США Дональд Трамп буде намагатися ініціювати перемовний процес з президентом РФ Володимиром Путіним, він явно звернувся не за адресою.

Щоб зрозуміти, що насправді відбувається у кремлівських коридорах, чи розглядає там хтось можливість перемовин з Києвом та замороження російсько-української війни, потрібно було б розмовляти з абсолютно іншими представниками російського керівництва. Однак ті люди, як правило, не є публічними й ніяких серйозних інтерв'ю не дають.

Мені здається, ще одним індикатором цього є те, коли Лавров говорить про так звані Стамбульські угоди як про платформу для подальшої домовленості між Росією та Україною, він не може не помічати, що міністерство закордонних справ РФ не відігравало ніякої провідної ролі у досягненні цих угод і в організації зустрічей на рівні Москви та Києва. Навіть, якщо погодитися, що якісь угоди дійсно були. 

Читайте також: Єрмак у Вашингтоні: що вирішили

Головними постатями там були представники адміністрації президента РФ, той самий Володимир Мединський, який є помічником президента Путіна, або люди з неформального кола, якому Путін може довіряти, – олігарх Роман Абрамович, який був залучений у перемовному процесі на перших його етапах і, як вважають, продовжує бути постаттю, що може здійснювати навіть сьогодні певні посередницькі послуги на лінії Київ – Москва. Але не Лавров!

Коли Лавров розповідає, що РФ і США мають співпрацювати заради всесвіту, це швидше за все його сигнал не Америці, а російському президенту, який має бачити, як його міністр закордонних справ взагалі сприймає історичну роль Володимира Путіна.

Західні дипломати, коли коментували промову Сергія Лаврова на сесії Організації з безпеки та співробітництва в Європі, яка відбувалася на Мальті, казали, що слухали ніби виступ з паралельного всесвіту. Ця оцінка характеризує й інтерв'ю Сергія Лаврова Такеру Карлсону, і відповідає на питання: заради якого такого всесвіту Москва могла б співпрацювати з Вашингтоном? Очевидно, що не заради того всесвіту, який насправді існує, а заради того самого всесвіту, який існує в голові російського президента Володимира Путіна і який змушений пропагувати міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров при першій ліпшій нагоді, щоб залишитися при посаді. 

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.