Крим наш 2.0. Чому так активно почали говорити про визнання Криму російським

1. Все, що можна зрозуміти про мирні пропозиції від США, де-факто зводиться до плану Келлога (розмежування по лінії фронту, не вступ до НАТО), а в обмін на це з росіян частково знімаються якісь санкції. Головним питанням, в яке вперлися переговори, є питання статусу окупованих територій. Звідси й фрази Віткоффа про можливість визнання Криму. 

2. Паризька зустріч була потрібна, адже без європейців неможливе зняття санкцій в принципі. Окрім того, без європейців США навіть теоретично не можуть піти на одноосібне визнання анексованих територій.

3. Все, що зараз відбувається, багато в чому зводиться до пошуку формули квазівизнання цих територій (наприклад, Україна відмовляється від воєнного шляху повернення цих територій). Поки виглядає дуже сумнівно, що Путіна це задовольнить. Але він явно спробує ще трохи потягнути час.

Читайте також: Миру не досягнути. Логіка подальших дій Трампа

4. Тут варто окремо звернути увагу на переговори ЄС — США чи, ширше, про трикутник ЄС — США — Україна. Поки європейцям дивно було б іти на  поступки, не увʼязавши їх із розв'язанням своїх питань (мита, збереження безпекової парасольки НАТО і розв'язання українського питання). Тому уявити собі, що ЄС може зараз дати слабину, малореалістичною.  

5. На цьому фоні цікаво дивитися за рухами російської влади, яка демонструє ніби-то готовність до повернення іноземних компаній на свої ринки, і Путін навіть доручив уряду розробити правила такого повернення. Тут, виглядає, розрахунок росіян полягає в тому, що вони готові демонструвати, що, навіть у разі провалу переговорів, Росія відкрита для західних інвесторів (передусім американських). І тут, очевидно, гра росіян полягає в тому, щоб залишити місце для відновлення економічної співпраці зі США, навіть під час літнього контрнаступу.

Повторю те, що говорив раніше. Вірогідність результативного звершення цього раунду переговорів є, але вона малореалістична. Залишилося чекати недовго.

Джерело

Про автора: Вадим Денисенко, політолог.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.