"Мало вас там били". Про інцидент з військовим у львівському банку і не тільки

Але я навіть про цей конкретний випадок.  

Бо таких і схожих випадків є багато.  

• Ветерана побили через зауваження про російську музику. 
• Водій автобуса відмовився безплатно везти ветерана.  
• Ветеранку принижували в маршрутці, бо показала посвідчення.  

Ми натрапляємо на це щодня. 

Я б дуже хотіла, щоб це було винятками, а не нормою, але давайте без особливих ілюзій.

Я собі думаю, що обурення в соцмережах, справи про хуліганство, виховні бесіди з правоохоронцями — це все, очевидно, є, але цього замало і воно не про систему,  а про реактивність.

Скандал — обурення — реакція.

Скандал — обурення — реакція.

А скільки  військових, чоловіків і жінок, не є публічними. І не напишуть про це в соцмережах.

Читайте також: Люди, котрі, всупереч всьому, живуть у кіл-зоні

Для того, щоб це змінити, мала б бути окрема цілеспрямована політика. 

• інформаційна кампанія, яка пояснює нормальність пільг військовим і пояснення, які вони є (от прямо інформаційні стенди в банку чи в маршрутці), 
• навчання на робочих місцях, робота з упередженнями і тупістю, наприклад, щоб нікому в голову не приходило говорити щось про руки-ноги,
• дієва гаряча лінія, куди можна поскаржитись на такі випадки у транспорті  або в закладах громадського харчування, 
• дієві службові розслідування, відсторонення від роботи, штрафи на робочих місцях тощо.  

Ну і в ідеалі — прозоріші правила бронювання, наприклад. Бо це теж все частина комплексних рішень мало б бути.

Хоча навіщо я це пишу.

У країні, де верховний головком четвертий рік боїться на пресконференції слово "мобілізація" публічно сказати.

Це я щось захопилась, вибачайте.  

Та все ж — це все питання не лише моралі/аморальності, це питання  наявності механізмів покарання і превенції, а не звільнили з роботи, як всі ЗМІ написали.

І це питання того, як ми вибудували панівний суспільний наратив: військовий — це честь і повага, відтак — переваги статусу, чи військовий — це той, хто не втік, не відкупився, лох, словом? 

Як часто  вважає цей мовчазний натовп у всіх цих публічних кричущих ситуаціях. 

Читайте також: Щоб вистояти – треба змінитися. Усім без винятку

Але є ще два — найголовніші — моменти. 

Такі та схожі ситуації триватимуть, доки всі навколо мовчатимуть, ховатимуть очі й відійдуть в бік — люди, які це бачать.

• Доки казатимуть "нє нєрвіруйтє водітєля, он нас вєзьот" (це мій особистий кейс, коли я захистила людину в маршрутці). 
• Доки цей натовп з правами, але чомусь без жодних обов’язків, не захистить військового чи військову, а удаватиме, що їх це не стосується. 

Що вони тут просто їдуть, а самі нікого нікуди не посилали.  

І друге — це все не зміниться,  якщо військові будуть чужими людьми: братом сусідки, батьком іншого хлопця, сином якоїсь жінки з того кінця села, якимось чужим чоловіком, спеціально народженим для війни,  дівчиною, "якій не сиділось вдома"  і т.д.

Бо своїх ти будеш  захищати,  а не відводити очі.

Бо найчастіше такі пости тут приймають лише рідні військових.

Це зміниться тільки, якщо якомога більше людей на вулицях ідентифікуватимуть з військовими своїх синів, дочок, чоловіків, братів, близьких друзів і подруг.   

Бо знецінення ж як працює? 

Воно працює і як механізм самозахисту: щоб не визнавати, що ти чи твоя близька людина на щось не здатна, щось не зробила, ти береш і  принижуєш те, на що здатні, що зробили інші люди.  

Цей натовп, що завжди ховає очі, він же найчастіше боїться подивитись в очі власній малодушності.  

А взагалі — у військових не життя, а мед. 

Можна в банку пройти без черги оформити інвалідність, на ОККО є знижка на бензин, час від часу видають труси й шкарпетки, можуть в госпіталі зрідка підлікувати, а якщо не вб’ють і дадуть відпустку — то і за кордон можна з’їздити.  

Дивно, що це все не так і популярно.

Джерело

Про авторку. Тетяна Трощинська, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.