Ми подолали байдужість до власної країни

Значною мірою РФ і розпочала цю війну, щоб не допустити поряд із собою самодостатньої, сильної, розвиненої держави (під чим я розумію, перш за все, стійкі інституції), бо тоді довелось би впроваджувати зміни й у самій Росії з її архаїчністю. 

Україна, як і будь-яка пострадянська країна, має традиційний набір проблем та вразливостей. Всі ми про них знаємо, бо вони часто відтворюються (у більшій чи меншій мірі) за різних влад та форм правління, що підтверджує системність та вкоріненість цих проблем. 

Коли закон сприймається не як припис для виконання, а як лазівка для його обходження (інколи це закладається на стадії його розробки), що, своєю чергою, благодатно підживлювало стандартну неправову свідомість пострадянських суспільств. 

Різниця у тому, що в умовах повномасштабної зовнішньої агресії на знищення для нас є критично важливим подолання цих вразливостей. Можливо, ми таки дійдемо до розуміння та керування суспільним благом як мотивом у політиці. Для мене це означає привʼязаність/звʼязність політичної діяльності з реальними інтересами суспільства/різних його груп/держави. Як писав свого часу Хосе Ортега-і-Гассет, "зазвичай, говорячи про "обрану меншість", перекручують сенс цього висловлювання, вдавано забуваючи, що обрані — це не ті, хто показово ставлять себе вище інших, а ті, хто вимагають від себе більшого, навіть якщо вимоги до себе є непосильними". 

Читайте також: Єдність суспільства під час війни — це не гасло, а стратегічний ресурс

Але до цього — ще великий шлях. У цьому сенсі хочеться бачити (про що я теж часто пишу, і ще раз повторю) притомну, професійну, спрямовану на викорінення проблем позицію — чи то йдеться про ініціативи/рішення  влади, чи то про критику/пропозиції опозиції — від якої залежить і взаємодія із суспільством. А не розрахунок на бубоніння замість дій — гучне словесне чи навпаки мовчазне. Бо поряд з оборонною частиною питання тилу будуть важити точно не менше, якщо не більше (у тому сенсі, що у військовій сфері, на відміну від багатьох внутрішніх питань, уже є розуміння дій та алгоритм взаємодії із зовнішніми партнерами, який дозволяє уникати впадання у стандартне пострадянське болото). 

Впевнена, що ми уже пройшли рубіж такої проблеми як консенсус байдужості щодо власної країни. І попри наявні значущі прецеденти (зокрема, корупційні, які не можуть мати іншої реакції, окрім необхідності їх розслідування та доведення до судових рішень), налаштованість на подолання стандартних пострадянських проблем є. Але значення мають і темпи їх вирішення. Бо це є невіддільною складовою того, хто і як використає час після досягнення перемирʼя, на яке зараз спрямовані зусилля усіх, хто прагне миру. Тобто, є частиною руху до перемоги (як перспективності держави) у післявоєнний час.

Джерело

Про авторку. Олеся Яхно, українська журналістка, політологиня

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.