Московії страшніші республіки, ніж війни

"На хіба мені система, що працює проти мене!" - бачив на багатьох картонках.

Це запитання сьогодні не риторичне — воно стає політичним вироком. Щоразу, коли українці стикаються з владою — в судах, на блокпостах, у лікарнях чи при спробі домогтися справедливості — вони бачать не союзника, а механізм стримування, покарання, зневаги.

Це не держава, це система, що працює проти нас. І більше — вона боїться свого народу.

Молодь вийшла — бо на неї не витрачала увагу провладна пропаганда.

Це не мітинги за НАБУ. Це — виривання пари несправедливості та пригнічення власною владою роками війни.

Вийшла молодь, яка не жила в риториці "сильного лідера". Вони не дивилися "Слугу народу", не слухають телемарафон, не сприймають державу як сакральну інституцію, яку не можна зачепити. Вони не інфіковані телевізійним страхом.

І тому не спитали дозволу, щоб вийти. Вони не бояться бути названими "агентами Кремля" — бо знають, що найбільша агентура Кремля сидить у середині української вертикалі.

"Путін в ахуї", бо ми не боїмось власного голосу.

Російські стратеги — і на Банковій, і за порєбріком — не очікували цього.

Усе було розраховано: 4 роки марафону, пресинг бізнесу та активних громадян силовиками, суспільна апатія, війна як індульгенція на все.

Але те, що українці наважаться вийти проти власної системи під час війни — це злам парадигми. Це не протест — це акт національного визволення.

Читайте також: Протести, що змінюють хід історії

І саме тому Путін в ахуї: бо бачить, що українська суб’єктність жива. Що нова державність не інституціоналізована — але вже проросла в поколінні. І вона страшніша за будь-яку зброю.

Московії страшніші республіки, ніж війни.

Для Кремля найбільша загроза — не тільки ЗСУ, а більше саме українська громадянська свідомість, що здатна організовуватись, чинити опір, вимагати підзвітності, бачити владу як сервіс, а не царя. Малоросія — це те, що вони будують тут руками тих, хто начебто "у владі". Де суд — не інстанція, а елемент лояльності. Де закон — не для всіх. Де репресія — не тимчасова помилка, а механіка стабільності.

Але нова українська республіка народжується саме в ці миті — не в кабінетах, а в публічному спротиві.

Нам потрібна не система — мені потрібна держава, в якій я не підозрюваний, не жертва, не тінь — а громадянин.

Джерело

Про автора. Владислав Смірнов, український підприємець, громадський діяч, фахівець з планування та розвитку системи охорони здоров'я

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.