Протести, що змінюють хід історії

Але протест, що виник після спроб обмежити антикорупційні повноваження ключових органів, ще раз довів: українське суспільство складається з більшості, яка вирішує долю країни на виборах, і пасіонарної меншості, яка бере ініціативу у свої руки тоді, коли бачить загрозу державності, законності чи своїм правам.

Соціологи стверджують: щоб у країні відбулася революція, достатньо 3,5% населення. В Україні цей відсоток значно вищий. І це рятує нас у критичні моменти. 

У перші дні повномасштабного вторгнення саме ці люди взяли до рук зброю. Саме вони стали основою Збройних сил. Саме вони першими підняли голос на захист демократії зараз — тоді, коли влада цього не очікувала.

Не лідери, не вожді, а саме ці громадяни визначають майбутнє України. Завдяки їм ми переможемо у цій війні. Завдяки їм збудуємо демократичну країну. Але на цьому шляху є й ті, для кого демократія та незалежність — не найвищі цінності. Хтось вірить популістичним обіцянкам, хтось віддає перевагу зручному авторитаризму. І це дуже часто ставить під питання майбутнє держави.

Читайте також: Вони будують диктатуру, яка нікому у світі не потрібна

Що мав би зробити президент у цій ситуації?

Очевидно, єдиний чисто юридичний крок — ухвалити новий закон, який скасує попередній. Але парламент перебуває на канікулах, а процес потребує часу. Чи має президент можливість діяти швидше? Має. Історія знає приклади політико-правових рішень, які він ухвалював — навіть всупереч прямим нормам Конституції.

У 2019 році Зеленський достроково припинив повноваження парламенту, хоча це суперечило Основному закону — про що прямо заявляли окремі судді Конституційного Суду. Президент неодноразово скасовував свої ж укази, зокрема щодо членів Нацради, представників України при Раді Європи, менеджменту державних підприємств.

Були випадки, коли Верховний Суд (кейси Горковенка і Тупицького) скасовував такі акти. Але це нічого не змінювало і відповідальності за це глава держави не ніс. Тож і зараз президент міг би видати Указ, яким, посилаючись на загрозу національній безпеці та правам людини, доручив би державним органам не застосовувати норми скандального закону.

Таке рішення, звісно, може бути оскаржене в суді. Але хто це зробить? Корупціонери ? І президент не нестиме за нього відповідальності навіть, якщо воно буде визнане нікчемним. Натомість отримає час, щоб підготувати якісний законопроєкт, подати його до Верховної Ради та ухвалити у першому ж пленарному засіданні.

Так, це політико-правовий шлях. Але історія України знає чимало прикладів, коли саме такий підхід рятував державу. Бо головне — не формальність процедури, а зміст: збереження демократії, законності, державності. Тим більше такий акт діяв би тимчасово, до прийняття парламентом нового закону, який відновить незалежність антикорупційних органів.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.