Наступ на Харків. Росіяни вчаться

Власне, я в це не вірю, але переконатися в цьому ми зможемо в найближчі місяці якраз на Харкові.

Річ у тому, що наступ на Харків буде колосальним стратегічним прорахунком російського командування. Чому? Бо це вже було в лютому 2022 року. Зараз орки ведуть атакувальні дії по всьому фронту: Роботине, Кринки, Вугледарський напрямок, Часів Яр, Красногорівка, Куп’янський напрям. Щодня вони зазнають колосальних втрат, які потребують колосальних поповнень.

І ось в умовах відсутності серйозних проривів — вони відкривають ще один напрям. Зрозуміло — ціль розтягнути наші ресурси. Але ми обороняємося і зазнаємо значно менших втрат. То ж для орків це означає ще один напрям втрат в техніці та людях, який треба постійно поповнювати.

Я розумію, що зараз багато "розумників" мені почнуть писати, щось там про безліміт путінського м'яса і ресурсів. Я це все чув і в березні 22-го року, коли стверджував, що росіянам доведеться відступити з багатьох напрямів. Безлімітних ресурсів — не буває, і чим більше вони витрачаються, тим скоріше закінчаться.

Читайте також: Бої під Харковом. Влада бреше. Фортифікації не збудовані

Путін не любить поразок, навіть найменших. То ж на всіх напрямах має бути просування, а отже ще більше сил і ресурсів, які за фактом просто розмазуються на дуже довгу дистанцію фронту. При цьому кожне просування на кілометр коштує сотні солдат і десятки одиниць техніки.

Тож насправді відкриття Харківського напряму — стратегічна помилка, яку вони вже робили. Саме розмазування військ на 7 напрямів вторгнення призвело до катастрофи путінських планів у 2022.

Зараз трохи неприємної правди. На стратегічному рівні війна виглядає зовсім інакше. Потрібне маневрування, розтягування сил ворога, потрібно щось жертвувати, нав’язувати йому небажані бої, виснажувати тощо. Тому перше і головне, що слід засвоїти всім — втрачена територія чи населений пункт не є катастрофою і поразкою. Так, це наші землі, так, це наші люди, але нам треба думати, як виграти війну, а не кожний бій, який нав’язує ворог. Ми менші, і ще й з партнерами — інвалідами, нам ніколи не виграти війну в лоб. Треба маневрувати, десь відступати, десь контратакувати. Війну можна виграти, тільки завдавши ворогу втрат, за яких він не зможе продовжувати вести бойові дії. Це закон війни, який не залежить від наших з вами побажань.

Читайте також: Вовчанськ, судячи з усього, рівнятимуть із землею

Станом на зараз угрупування окупантів на Харківському напрямі майже таке ж за розмірами, як і на Часів Яр. Тільки-от Харків — не Часів Яр, де просування ворога буксує. Тому, очевидно, що зараз ніякого широкомасштабного наступу на Харків не передбачається. Ціль ворога — захопити низку населених пунктів і скувати наші сили в спробах їх відбити.

То ж чи варто нам вестись на цей план, тоді коли реальним напрямом удару орків є саме Часів Яр та Вугледар?

Як військовий, я можу вам сказати, що зсередини бачив повне розуміння дій ворога в Харківській області. Повірте, їх чекали, і сили оборони більш ніж достатні. Є певний задум, який реалізовує наше командування, і Харківський напрям — це історія, в якій варто довіритись ЗСУ. І не треба впадати в істерику при перших поганих новинах. По інших напрямах я, на жаль, менший оптиміст.

Західна допомога до нас доїхала у дуже мізерному вигляді. Якби в нас було все, що вже навіть виділено — окупанти б не змогли й кордон пройти. Та це не так. Коли ви починаєте писати про мінування територій, то не розумієте, що навіть з мінами у нас вже є серйозні проблеми. І воювати в умовах обмежених ресурсів, виснажених бригад — це дійсно про військовий талант.

То ж на фоні поганих новин про окуповані села Харківської області, є і хороша новина — орками продовжують керувати ті ж тупі істоти, які спланували найгіршу операцію вторгнення в історії. Рано чи пізно — це позначиться на війні. Як це і було у 22-му році.

Джерело

Про автора. Віктор Андрусів, політичний та громадський діяч, аналітик та публіцист