Орбан Трампові ока не виклює

Поки ми тішимося від американської допомоги, з важкою бідою ухваленої конгресом не в останню чергу через протидію найрадикальніших елементів з-поміж прихильників трампової MAGA, поки вітаємо ініціативу пересічних словаків, яким вдалося самотужки, без уряду Фіцо назбирати понад 4 мільйони євро на підтримку чеської допомогової ініціативи Україні, — у Європі відбувається консолідація абсолютно протилежних сил. До речі, сам Фіцо вкрай цинічно прокоментував ініціативу власних громадян: "В Україні нічого не зміниться, і через рік-два буде те ж саме. Всі гроші будуть витрачені, можливо, частину вкрадуть, але в Україні нічого не зміниться, і ми будемо там, де є".

Але поза тим... На вихідних в угорській столиці — "бастіоні консервативних християнських цінностей" — відбулася Конференція консервативної політичної дії (CPAC). Власне, таке означення Будапештові колись придумав тамтешній прем’єр Віктор Орбан, намагаючись грати першу скрипку серед праворадикалів Європи.

Воно б нічого, але консерватизм згаданої Конференції виглядає дуже дивним, коли ретельніше придивитися до складу її учасників. Хай вас не зіб’ють з пантелику гучні імена консерваторів минулого, які були дотичними до CPAC. З часів того ж таки Рейгана склад учасників дуже маргіналізувався.

Зрештою, сам Орбан ніколи не робив з цього таємниці. Виступаючи на попередньому зібранні Конференції в Америці, він зокрема заявив: "Я вже бачу завтрашні заголовки. Ультраправий європейський расист і антисеміт, троянський кінь Путіна, виступає з промовою на конференції консерваторів". Тобто, кепкуючи з ліберальної преси, Орбан, у принципі, відкриває секрет Полішинеля про себе і своїх компаньйонів.

Читайте також: Популістський Інтернаціонал

Та й зрештою, — у Будапешті Орбан теж був достатньо відвертим. Він закликав праві сили об’єднатись для перемоги над "ліберальним світовим духом". Мовляв, "світовий порядок змінюється, і ми (тобто консерватори, - авт.) повинні довести нашу справу до тріумфу в розпал цих змін. Прогресивні ліберали відчувають небезпеку. Заміна цієї епохи означає заміну їх самих".

Виникає закономірне запитання, і воно, попри глобальність намірів Орбана та Ко, локалізоване поки що в Україні. Поки що, — не обмовка, а суттєва деталь, бо у часовому вимірі означає фактичну увертюру Третьої світової війни, розпочату російським диктатором Путіним своєю СВО проти суверенної європейської країни-сусіда.

"Ліберали", — за визначенням Орбана, — солідаризувалися, розуміючи всю небезпеку демократіям з боку автократій. І без такої солідарності навряд чи можна сподіватися на успішний спротив українців. Натомість Орбан, — не кажучи вже про його симпатію до Путіна, — проголошує "еру суверенітету" що в Америці, що в Європі. Ось його пафосна заява: "Повернімо Америці велич, повернімо велич Європі! Уперед, Дональде Трампе, уперед, європейські сувереністи! Осідлаймо коней, вдягнімо обладунки, вирушмо на поле бою і почнімо передвиборчу битву!".

Так, для Орбана не існує війни по сусідству. Недавно він заявив, що угорці знають, що таке війна. "Нам цього досить… Це не наша війна".

Ніщо не заважає Орбанові плекати наївні ілюзії про якийсь там "європейський суверенітет". Тим паче, що цьогоріч Угорщина головуватиме в Унії, і "суверен" з Будапешта вже поквапився накреслити свої мрії "окупувати Брюссель". Але навіщо тоді Орбан скаржиться на постійну "обділеність" Угорщини? Мовляв, кошти, які Унія скеровує на підтримку України, забирають у "мадярського середнього класу"? Що заважає цій країні бути самодостатньою без європейських дотацій? Брюссельські бюрократи чи власний прем’єр-популіст?

Читайте також: Путін і викрадення "замороженої" Європи

Питання ще й у тому, що відчуваючи себе загнаним у резервацію, подалі від пристойної політики в Європі, Орбан на перспективі головування в ЄС намагається взяти під своє кураторство усі тутешні праві та праворадикальні рухи.

Ультраправа нідерландська "Партія свободи" Герта Вілдерса, яка здобула перемогу на виборах, коаліція італійських правих та ультраправих з "Ліги", "Братів Італії" та "Вперед, Італіє" дещо призабутого Берлусконі, французький Національний фронт (правда, Марін Ле Пен різко змінила риторику після несподівано войовничих заяв Макрона), словацька Smer, зрештою, польська "Право і Справедливість". Усі вони тією чи іншою мірою сповідують ідеї "суверенізації", фактично трампового ізоляціонізму. І навіть якщо не підозрювати, що деякі з цих сил мають меркантильний інтерес до Росії, то так чи інак вони втілюють на практиці путінську мрію про роз’єднану, ослаблену Європу. Яка, врешті-решт стане легкою здобиччю російського хижака після України.

Зрештою, той же Орбан навіть не приховує, що Європа має знати своє місце і не заважати Росії домовлятися зі США (звісно, у випадку перемоги Трампа на листопадових виборах). Зауважу, що наразі особливо заважає робити це саме Україна. А ось угорський прем’єр, після приниження Унії та філіппік на адресу кремлівського діда, переконує: "Ми повинні продемонструвати силу і чітко донести до росіян: у нас є інтереси, у них є інтереси – ми можемо укладати угоди на такій основі".

Чию силу прагне продемонструвати Орбан? Знищеної ним Європи?

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.