Пам’ять метелика, або Не дивіться у минуле

Дивна логіка у нашого президента. На великій пресконференції з нагоди других роковин повномасштабного вторгнення Росії Володимир Зеленський заявив, що план нашого торішнього контрнаступу був "на столі у Кремля до того, як почались контрнаступальні дії. Крапка".

Але тут якраз годиться не крапка, а таки кома. Бо, по-перше, Верховний головнокомандувач не вважав за потрібне сказати/пояснити, як таке могло трапитися і чи покарані зрадники. Звідки ці люди: авжеж не з вулиці, а з певного кола втаємничених, вхожих у високі кабінети на Банковій. Рівно ж, як можна було розповісти захопливі кар’єрні історії певних персонажів, які донедавна вважалися радниками очільника президентського офісу, носилися зі своїми офіцерськими званнями, морочили голови посполитим байками про участь у диверсійних операціях. А нині, — ось так, запросто, — просять політичного прихистку за кордоном і розповідають про помилки Зеленського, вимагаючи притягнути його до відповідальності. Чи Володимирові Олександровичу нічого не каже прізвище Арестович?

А, по-друге, ми ж усі добре пам’ятаємо, як несамовито Мар’яна Безугла з подачі кураторів вимагала від недавно усунутого з посади головкома ЗСУ Валерія Залужного "плану війни" на 2024 рік. І про те, що очевидно відсутність такого плану й стала публічною причиною відставки генерала. Але ж Мар’яна Безугла потрапила до Верховної Ради за списками президентської партії,  ба більше, — досі обіймає посаду заступниці голови парламентського Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

Читайте також: За два роки війни ми всі частково померли

А якщо зазирнути ще далі – до джерела – то чому б президентові не згадати гучний провал операції "Авеню" з вагнерівцями. Я тут вже не буду писати про таємничий дзвінок з Банкової до Москви акурат тоді, коли Зеленський обговорював деталі майбутнього затримання "диких гусей" Пригожина з очільниками української розвідки.

Я просто нагадаю, що та ж Безугла фактично заговорила і на комітеті, і в численних телеефірах цю каламутну історію, перевівши стрілки на події під Іловайськом…

Президент уперто не бажає вдаватись у деталі минулого, з якого, — і це цілком очевидно — проростає майбутнє. Бо якщо публічно (хай і непрямо) визнає діяльність інфільтрованої у владні структури російської агентури, то чому її не поменшало з часу того злощасного липневого дня 2020 року? І чому він легковажно ігнорив більш ніж прозорі натяки західних спецслужб (до слова, залучених до "Авеню") та журналістів-розслідувачів Христо Грозєва на причетність до зливу Андрія Єрмака?

Але покарали, як і у випадку Залужного, випробуваних та професійних керівників розвідки, зокрема Василя Бурбу…

Єрмак і досі серед "5-6 надійних менеджерів" Зеленського. І тепер логічно очікувати, що план війни на 2024 рік, про який Володимир Олександрович натякнув минулої неділі журналістам, теж потрапить на потрібний стіл у Кремлі. Для президента, за його словами, "головне − мати план. І цей план є".

А за два роки, — якщо, звісно, ми дочекаємося чергової пресконференції, — президент (чи  вже експрезидент, — шляхи Господні несповідимі) між іншим, розповість нам і про цю історію. А коли його запитають про виконавців та замовників, то, зробивши округлі очі, промовить: "Мені все одно, хто замовник". Так, як відповів нині про справу стеження за журналістами Бігуса…

Читайте також: Тепер нам загрожує смерть повільна

Зеленський явно розраховує на те, що в українців пам’ять метелика. Що вони забули, як активно позитивні блогери та офіційні джерела інформації висміювали з кожної праски американські та європейські застереження про заплановану Путіним велику війну. Як нас готували до травневих шашликів та туристичних шаттлів на адмінкордоні з Кримом. Як наполегливо втискали аж у підсвідомість тезу про неможливість вторгнення і шанси на мир після здибанки "десь посередині"…

І, здається, сам президент повірив у власну версію подій, бо наважився нагадати українцям про роковини початку війни з Гостомеля, звідки, за свідченням учасників подій, акурат за кілька днів до 24 лютого прибрали Національну гвардію, і куди, за планами агресора, мав висадитися російський десант. Тож можна було б прямо на місці бодай пояснити народові, чому сталося так, а не інакше. Добре, що бодай непрямо визнав, що глибоко помилявся у здатності домовитися з Путіним: "Він мені не подзвонить. Він не хоче закінчувати цю війну. Станом на сьогодні це так".

Можливо, я забігаю трішки вперед зі своїми висновками. Але, гадаю, Зеленський досі не втямив, що має справу з дорослими людьми, а не інфантилами, наділеними пам’яттю метелика.

Зрештою, Саймону Шустеру, автору книги "Шоумен", Володимир Олександрович зізнався: "Нас судитимуть потім". Не важливо, яким буде цей суд, але гарантові слід мати на увазі те, що присяжні й історія не потерпатимуть від склерозу.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.