Пекін зриває не Саміт миру, а перспективу того, що цей мир буде досягнуто в російсько-українській війні в найближчі роки. Колонка Віталія Портникова

"Можна не брати участь у цьому саміті, можна не допомагати Україні й цивілізованому світу закінчити війну. Але мені здається, зривати саміт миру, робити кроки для того, щоби послаблення було рівня присутності лідерів, присутності країн, робити все, щоб деякі лідери не доїхали до Саміту миру, тиснути на них – це вже точно не наближає мир", - наголосив Володимир Зеленський. І це, на його думку, не тільки підтримка Росії - це фактично підтримка війни, бо якщо ти не підтримуєш Саміт миру, значить, все, що відбувається, для тебе є нормально.

Варто нагадати, що КНР перейшла у справжній дипломатичний наступ із метою послабити вплив Саміту миру й навіть зірвати присутність на ньому багатьох країн Глобального Півдня ще кілька тижнів тому. За великим рахунком, і дипломатичне турне представника міністерства закордонних справ КНР Лі Хуея, і його віртуальні зустрічі з радниками з питань національної безпеки та іншими можновладцями багатьох країн Глобального Півдня, і оприлюднення міністерством закордонних справ КНР власного бачення закінчення війни, з яким погодилися і голова КНР Сі Цзіньпін, і президент РФ Путін, і президент Бразилії Лула да Сілва, - вже стали фактично першими кроками до зриву Саміту миру й до зниження рівня представництва на ньому.

Офіційна відмова Китаю надсилати будь-яку свою делегацію на саміт, тому що його організатори не виконали по суті головної умови КНР – присутності у Швейцарії високопоставленого представника РФ, очевидно очільника МЗС Сергія Лаврова, також можна назвати демонстрацією не просто небажання брати участь у Саміті миру, але й вплинути на керівників Глобального Півдня, щоб і вони не приїхали на цю зустріч. Але варто зазначити, що Пекін не просто оприлюднює власне бачення, як сказав президент України, і не просто підкреслює, що його делегація не буде присутня у Швейцарії. Але й рекомендує іншим країнам, які цінують хороші стосунки з КНР, також не брати участі в Саміті миру, а натомість зайнятися підготуванням альтернативної міжнародної конференції, організатором якої Китай, очевидно, бачить або власну країну, або близькі до КНР країни-члени БРІКС.

Так що можна чітко сказати, що Китай дійсно вирішив провести справжню дипломатичну дуель з Україною. Причому керівництво КНР усвідомлює, що його вага у світі й натомість у Глобальному Півдні є набагато більш важливою й переконливою, ніж вага Російської Федерації. За великим рахунком, Росія не може тиснути на країни Глобального Півдня й чимось їм погрожувати, тому що вона сама зацікавлена в тому, щоб ті країни купували її нафту. Саме в стосунках із країнами Глобального Півдня Росія вбачає шанс для того, щоб зменшити ефект західних санкцій і разом із тим продовжувати кроки з подальшої мілітаризації російської економіки й продовження війни з Україною, яка була й залишається головним політичним завданням російського очільника.

А от Китай є важливим інвестором Глобального Півдня. І звичайно, керівники країн, які сподіваються на хороші економічні взаємини з КНР, зараз кілька разів замисляться, перед тим як вирішувати, чи варто їм самим відвідувати саміт у Швейцарії, чи надсилати туди представницьку делегацію.

Окрім того, спробою зриву саміту у Швейцарії є саме оприлюднення альтернативного бачення миру в Україні, яке зараз активно просуває МЗС Китайської Народної Республіки, пропонуючи лідерам країн Глобального Півдня солідаризуватися саме з китайським підходом. І треба сказати, що тут уже є результати, тому що ми знаємо, що цей варіант мирного плану вже називається навіть не китайським, а китайсько-бразильським.

Ніде правди діти, я думаю, що найближчими днями або тижнями ми побачимо ще декілька важливих країн серед союзниць Китаю і РФ, які підтримують це бачення. Адже тут є серйозна розбіжність між розумінням справедливого миру, яке захищає Україна, принаймні як підхід до перемовин. Миру, який пов’язаний із повагою до міжнародного права, із відповідальністю агресора за ту війну, яку Росія розпочала проти України, тощо - і китайським баченням, яке пов’язано насамперед із замороженням російсько-української війни. Якщо уважно подивитися на ті пропозиції, які сьогодні висуваються керівництвом КНР, ми побачимо, що Україна мала погодитися на призупинення цієї війни без будь-яких реальних гарантій для власної безпеки - і це вже досить серйозний удар по українських національних інтересах; що про жодні перемовини щодо відновлення територіальної цілісності України навіть мови в цьому плані нема.

Натомість Китай намагається просунути як найголовніші пункти те, що турбує саме його - насамперед збереження фінансових інституцій і міжнародних торговельних шляхів, запобігання ядерній небезпеці. І тут можна сказати, що українські й китайські позиції збігаються хіба що в пункті, пов’язаному із застосуванням ядерної зброї. Це, звичайно, важлива частина китайської позиції, яка так чи інакше може впливати на уявлення Путіна про його можливості щодо використання цієї зброї у війні з Україною. Однак якщо Путін бачить, що він може продовжувати цю війну в невизначено довгий термін і що Китай готовий допомагати йому як економічно, так і у відновленні військово-промислового комплексу РФ, то виникає питання: а навіщо взагалі Путіну застосовувати ядерну зброю, коли замість ядерної зброї він може співпрацювати з часом - з часом, який дасть йому змогу сподіватися на продовження війни на виснаження?

Саме тому Пекін сьогодні зриває не Саміт миру, а перспективу того, що цей мир буде досягнуто в російсько-українській війні, принаймні в найближчі роки.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.