Після війни в Україні буде не мир, а не-війна

Балачки про справедливість точаться між людьми й фігурують в офіційній державній політиці як вимога "справедливого миру". Але що таке справедливий мир? Яка справедливість відшкодує убитих і зруйноване? Такої не існує. Може настати просто мир як відсутність війни. Лише у цьому значенні. 

Після війни в Україні буде не мир, а не-війна. Миру в душах нашого покоління вже не буде ніколи, побачене і пережите ніколи не розбачити і не забути. І навіть якщо всіх причетних до цієї війни засудити до мільйона років ув'язнення чи стратити — що це змінює у масштабі трагедії, що вже відбулась? 

Хіба суд над Айхманом якось полегшив трагедію Голокосту і хоч трохи відновив справедливість? Чого варта одна людина, котра теліпається на шибениці, супроти убитих мільйонів, винищених цілих сімей і родів?

Історія знає дуже мало прикладів покарань за війни, й то справедливими їх назвати можна хіба що якщо дуже хотіти цього. Всі апелюють до Другої світової війни та фіналу Третього райху, але там не було справедливості. Вермахт (армію) розпустили по домах, судили лише поодиноких військових злочинців з тих, до кого дотягнулись. Окремо судили політичну верхівку на Нюрнберзькому процесі, але це теж справедливість умовна. Бо одним зі звинувачувачів був СРСР і Сталін, який теж доклався до початку Другої світової війни, розділивши таємним пактом Молотова — Ріббентропа сфери впливу. 

Читайте також: Війна не нескінченна, але її сценарій пишеться в Україні

Це був суд переможців над переможеними, але аж ніяк не справедливість у загальноприйнятому значенні цього терміну. Горе переможеним (с). І навіть суто щодо очільника Третього райху - щоб довести його до самогубства, довелось загинути сотням тисяч людей.

Тому так, хай навіть якщо гіпотетично припустити механізм того покарання, який би ми хотіли для винуватців і воєнних злочинців — то для того, щоб отримати можливість відімстити за смерть сотень тисяч, довелось би загинути ще мільйону. Не упевнений, що саме це можна назвати справедливістю. І що вона можлива в принципі у нашому випадку. 

Несправедливість – можлива, так.  Але вони не завжди йдуть поруч, як опція вибору або-або. Несправедливість – базова риса, домінація сильного над слабшим, вона зашита у принципах функціонування цього світу. Не тільки людей, а взагалі. А справедливість – це вже суто людський винахід, яким ми прагнемо регулювати стосунки в суспільстві. Але це лише інструмент і він обмежений у сфері застосування.

Читайте також: Трамп розсуває межі сприйняття і прийняття зла

У помешканні людської цивілізації завжди є такі темні закутки, куди світло справедливості просто не досягає. Як сонячні промені дна Маріанської западини. І от зараз ми якраз на такому дні, з різними почварами навколо, мешканцями темряви. І вимагаємо, щоб хтось увімкнув світло і побачив, що вони тут виробляють.

Справедливість для нас зараз, і слово, і її прагнення, — щось на кшталт мазі живокосту, яка має хоч трохи помастити рани нашої країни і нашого народу. Щоб не так боліло і швидше гоїлось, коли процес нанесення ран завершиться і перейде у стан не-війни. Швидше за все чистої справедливості ми не отримаємо. Але це нормально – її бажати. Як бажає знеболення людина, котру дуже болить.

Джерело

Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.