Потрібне Міністерство любові, а не лементування Міністерства закордонних справ

Про необхідність повернення українців із-за кордону заявляє президент та інші урядовці — урочисто та патріотично. Проте, на жаль, їхні слова різко розходяться з реальними діями.

Нещодавно польське Міністерство освіти повідомило, що на прохання колег з українського Міністерства освіти з вересня цього року 50-60 тисяч українських дітей будуть зобов'язані відвідувати польські школи, щоб забезпечити належний рівень освіти.

Польське міністерство запевняє, що не йдеться про асиміляцію молодих українців, адже вони отримуватимуть знання з української літератури, історії та географії. Планується створення посад спеціалістів з освіти українських дітей у воєводствах та громадах.

Це звучить оптимістично, і ми віримо у добрі наміри польських колег. Проте ставлення української влади викликає занепокоєння.

Багато дітей та молоді, які мають змогу відвідувати польські школи, воліють продовжувати навчання онлайн у рідних українських закладах. Це здебільшого стосується старшокласників, котрі скоро мають завершити свою освіту.

З вересня вони будуть примусово включені до старших класів польських шкіл, де навчання відбуватиметься польською мовою. Виникає питання: як вони надолужать свої знання з гуманітарних предметів (літератури та історії) порівняно з польськими однолітками?

На такі запитання українське Міністерство освіти не надає відповідей, залишаючи долю дітей невизначеною.

Ці молоді люди не ходять до польських шкіл не через нерозуміння переваг такої освіти, а через те, що вони не завжди можуть адаптуватися в новому середовищі. Іноді вони не знаходять спільної мови з однолітками, а школи та місцева влада не забезпечують належних умов для інтеграції.

Здається, що знову існує бажання зробити їх «щасливими» насилу, хоча більшість із них відчуває себе добре, навчаючись  онлайн зі своїми українськими однолітками. Чи дійсно так складно організувати освітній процес для українських дітей на дистанційній основі?

Вочевидь, всяке життя має свої складнощі. Якби лише було бажання, можна знайти вихід з будь-якої ситуації.

Найважливіше — батьки цих дітей, переважно матері, планують повернутися до України. Вони поки що не можуть це зробити через певні обставини, але вони та їхні діти переконані, що при першій змозі вони повернуться додому. Держава має зробити все можливе для того, щоб це сталося, замість того, щоб виштовхувати їх з країни.

На нещодавно проведеному у Києві Форумі дипломатії воєнного часу міністр закордонних справ Дмитро Кулеба оголосив про завершення розробки стратегії щодо українців за кордоном. Він визнав, що не вірить у повернення більшості біженців на батьківщину. Але коли справа доходить до віри, краще вдатися до храму. Завдання міністра — пропонувати розв'язання реальних проблем, а не скаржитися.

Я займаюся питаннями біженців та демографічної кризи довгий час. Зняв кілька фільмів на цю тему, де презентував програму повернення мільйонів українців додому для відновлення нашого людського потенціалу. Мої пропозиції базуються на ґрунтовному аналізі проблем і успішних практиках інших націй і держав, адже ми не одні у світі зі своїми труднощами.

Ключова пропозиція — створення Міністерства любові, яке має взяти на себе розв'язання питань повернення українців з-за кордону, підтримку в освіті наших дітей за кордоном, добробут наших сімей і стимулювання народжуваності. Тоді як Міністерство закордонних справ має займатися іншими завданнями.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.