
Про віру у світлий Великдень
Завжди чекав Великодня! Дитиною смиренно дотримувався посту. Ой, як непросто це було
Я не хотів, але мусив. Уявіть картину: бабця Наталка патрає курку на холодець, а це — Страсний четвер. Я ковтаю слину й іду геть.
О четвертій ранку в неділю — підйом. Бабця каже: "Вставай, йдемо до церкви, Плащаницю виносять!" Уже за пів години ти, напівсонний, ходиш довкола церкви, зір прорізається не одразу. Потім згадуєш, що припас калатавку в кишені, і з першими нотами "Христос воскрес" зливаєшся в унісон із загальним поривом. Сон витісняє відчуття благої вісті. Так ти входиш у ритм і вайб Великодня.
Чи шкодую я — ні! Через ці випробування людина стає сильнішою і її вибір, як і свобода, залежить надалі лише від неї самої.
Уже за сніданком, підживившись шинкою і тертим буряком із хроном, виходиш на вулицю з карбідівкою (порожня пластикова банка з-під дусту, начинена карбідом). Ні, тоді ми не були терористами — тільки вчилися. Бо: "Хто полізе в льох, а хто під кулі піде".
Читайте також: Сходіть сьогодні до церкви
Бахкало на Великдень у моєму рідному селі Вовчухах — на славу. На славу Господню!
Гримить і зараз, але цього разу з мінометів, СПГ, АГС, САУ і "Градів". Далеко на Півдні, де стоїть наша бойова бригада.
Чортяка Путін вкотре збрехав. Не вірте — немає ніякого припинення вогню. Бій триває. А разом із тим — життя. І віра у світлий Великдень.
Про автора. Мирослав Откович, український журналіст, офіцер ЗСУ
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.



- Актуальне
- Важливе












