Про вулицю Винниченка у Львові. І про самого Винниченка

І ось бачу ініціативу шанованого мною голови Львівської ВЦА Максима Козицького. Він звернувся до Львівської міської ради з ініціативою перейменувати вулицю Володимира Винниченка, де розташовані будівлі Обладміністрації та Львівської обласної ради.

Свою пропозицію він пояснює тим, що львівська влада не має права допускати "ідеологічних маркерів", які "вшановують ворогів української державності та колаборантів".

Щоб підкріпити свої аргументи, Максим посилається на "багатьох" істориків (щоправда, без жодних прізвищ), які нібито вважають Винниченка прихильником автономії України у складі Росії та критиком самостійників, зокрема Миколи Міхновського.

А ще, за словами Козицького, Винниченко "конфліктував із Симоном Петлюрою", "був відвертим противником створення української армії", був "переконаним комуністом", "активно співпрацював із московською владою, навіть перебуваючи за кордоном" і утопічно апелював "до московської влади щодо українізації".

Отже, резюмує голова ОВА, літературна спадщина Винниченка "непорівнянна з тією шкодою, якої він завдав українській державності в період Перших визвольних змагань".

Читайте також: Голова Львівської ОВА запропонував перейменувати вулицю Винниченка у Львові

Я твердо переконаний, що першого прем’єр-міністра Української Народної Республіки та члена її Директорії не можна називати "ворогом" України чи російським "колаборантом". Існує безліч історичних фактів, свідчень сучасників і оцінок істориків, які це спростовують.

Винниченко — видатний український письменник, один із найталановитіших прозаїків першої половини XX століття. Так, це складна історична постать і, безперечно, невдалий політик. Багато його рішень і сьогодні викликають негативні емоції — через помилковість, пріоритет особистих амбіцій над інтересами держави й нації.

У його біографії відображено всю трагедію українського XX століття, коли успіх визвольних змагань залежав винятково від самих українців. Жодна з великих держав Антанти, що перемогли в Першій світовій війні, не надала нам реальної допомоги.

Нашому поколінню добре зрозуміло, наскільки для перемоги у війні з Росією важлива сприятлива міжнародна кон’юнктура та допомога союзників.

Після Другої світової війни Винниченко написав свій знаменитий "Заповіт борцям за визволення", у якому підтримав боротьбу українського народу за незалежність і зазначив: "І яку саме орієнтацію він вибрав і провадить, це найкраще показує його найактивніша частина, його бойова еліта, Повстанська Армія, яка і словом, і чином доводить її на Україні, а не в еміграції… Чин її — безперестанний бій з гнобителями нашого народу…".

Тому якщо комусь не вистачає доказів вагомої ролі Володимира Винниченка в українському державотворенні, варто просто прочитати цей "Заповіт". Його мають прочитати всі львів’яни, мешканці мого рідного міста.

Читайте також: Як насправді Росія окупувала Крим

Великі нації стають великими тоді, коли здатні винести уроки зі своєї історії, з відстані часу об’єктивно оцінити історичні постаті — визнаючи й заслуги, і помилки.

У Польщі ніхто не ставить під сумнів, що в національному Пантеоні є місце і для Юзефа Пілсудського, і для Романа Дмовського, Вінценти Вітоса та Войцеха Корфанти. Хоча між ними були жорсткі конфлікти. У 1926 році Пілсудський здійснив державний переворот проти уряду, сформованого трьома іншими названими політиками. У 1930 році Вітоса і Корфанти він запроторив до Берестейської фортеці та судив за державну зраду.

Але сьогодні всім цим політикам у Варшаві встановлені пам’ятники. І вони нікому "не заважають".

В Ізраїлі всі громадяни шанують пам’ять Давида Бен-Гуріона — соціаліста, одного з батьків-засновників держави та її першого прем’єра. Поряд з ним згадують і Абрама Штерна — правого радикала, який 1941 року звертався до Гітлера з пропозицією співпраці проти британців.

Українці, які боролися за збереження народу і його культури повинні бути вшановані незалежно від їхніх політичних поглядів і стосунків між собою. Саме так ставляться до власної історії сильні держави. 

Під час нинішньої російсько-української війни весь світ побачив, що українці — це велика нація. Тому не варто ухвалювати рішень, які можуть поставити цей образ під сумнів.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.