Путін живе у концепті "неоялтинського обміну"

У більшості випадків це продиктовано крахом попередніх спроб, які перетворили мирні програми в імітаційний міраж та дратівливу ілюзію. 

Зрештою, у такій сенсовій генетичній війні, як українсько-російська, інакшого раціонального тлумачення перспективи миру досягти важко. Та й підключається принцип: "краще бути фанатичними песимістами, ніж дурнями-оптимістами".

Цього разу може бути трохи інакше. Адже Путін, ініціювавши розмову із Білим домом, третій раз намагаючись збити крен Трампа у бік України, тепер повинен довести свою налаштованість на врегулювання певним дієвим жестом, який можна буде прочитати як сатисфакцію за попередні спроби водити Трампа за ніс, серйозність наміру миру і як плата за повернення довіри.

Тому зараз припинення вогню (обмежене, проміжне) може стати більш ймовірним сценарієм. 

Бо якщо і "будапештське побачення" виявиться яловим — Трампу прийдеться жорстко діяти у антиросійському порядку денному для уникнення нового негативного шлейфу в громадській думці. Не забуваймо, що тема Епштейна та шатдауну ввела американський політикум у серйозну міжпартійну зарубу і Трамп повинен здаватися "сильним" і "величким". 

Ефект миру в Газі скоро випорожниться і потрібен новий допінг для виборців, адже не за горами проміжна виборча боротьба за Конгрес. Тому так просто вийти з російсько-українського питання для Трампа вже важко.   

Читайте також: Зустріч Зеленського і Трампа: процес рухається, — це позитив

Скажу відверто, тема з передачею нам Tomahawk зі самого початку виглядала як гра для публічного пережовування, проте стати реальністю вона могла за дуже малої вірогідності. 

Існувало та існує безліч чисто військових, фінансових та логістичних причин, які з самого початку виключали США цих видів озброєння. Він кількісні обмеження "наземності" Tomahawk до непідйомної вартості ракет, від обслуговування до розміщення американського персоналу. Звісно, розумні люди прораховували й реакцію РФ, яка відповість озвірілою неадекватністю. По цивільних. 

Але ж ситуація із Tomahawk виглядала для РФ як загроза? Бо цими ж ракетами в колаборації з українською зброєю можна було б так швидко і масштабно відмінусувати нафтову та енергетичну інфраструктуру Росії, що ставало фактором ризику. Погодьтесь, різна справа: або економіка  повільно затухає в умовах пожежного гасіння, або різко і неконтрольовано летить в прірву з наслідками для режиму. Хоча навіть при такому розвитку подій, запас міцності кремлівського режиму залишався суттєвим на певний період. 

Читайте також: Зустріч Трампа і Зеленського. Чи можливе закінчення війни?

Так що Трамп знову проявив легковажність та безхарактерність, спитаєте? Питання не в цьому. А в його одержимості антикитайською політикою та стратегією "від'ємного Ніксона" (ставка на Москву для балансування Пекіна). 

Головний ворог Трампа — Китай. Весь курс його адміністрації буде кинутий на торговельну, геополітичну та військову протидію КНР. І Путін, пропонуючи побачення в Будапешті — майстерно грає на струнах генерального американського інтересу, продаючи крихкий натяк на спільне стримування Китаю (що РФ також стратегічно потрібно для уникнення перетворення у його сателіта). 

Путін фактично продає Трампу можливість мати сильні козирі перед зустріччю із Сі Цзіньпінем в Ґьонджу у Південній Кореї, запланованій на саміті APEC 27 жовтня – 1 листопада. Для президента США це флеш рояль в його грі проти Сі. 

Читайте також: Для Трампа принципово, аби Путін в Будапешті сказав: "Я закінчую війну"

Але чому Будапешт? І тут чиста геополітика переходить вже у формат символічних комбінацій. 

По-перше, угода Трампа і Путіна в столиці Угорщині автоматично буде сприйнята із відсиланням до "Будапештського меморандуму" 1994 року — символу обману, нікчемності та кон'юнктурності зобов'язань Росії та США щодо України. Громадська думка через асоціативність із "Будапештом-1" автоматично підхопить тренд критики цих домовленостей, що і потрібно Путіну, який через потяг до історичних аналогій досягне сприйняття зустрічі як свою чергову "перемогу", навіть якщо вони будуть передбачати більшу поступливість Росії. Російській аудиторії Путін зможе продати компромісність як формалізм, адже РФ в 1994 р. теж зобов'язалась поважати український територіальний суверенітет, але у 2014 нахабно "забрала своє слово". Так само може бути і з новою домовленістю.

По-друге, Угорщина стане третьою країною-учасницею Римського статуту після Монголії та Таджикистану, яка не виконає зобов'язання арештувати Путіна. А той смачно витре ноги об Міжнародний кримінальний суд та загалом міжнародну юстицію. Це буде великий бенефіс Путіна в його бажанні показати себе вищим за правову систему і зробить він це ще й в одній з країн ЄС, яким він виставить немічним  і нездатним в захисті цінностей та правил. 

По-третє, Трамп і Путін створюють для Орбана привід для передвиборчого екстазу і вирівнювання електоральних можливостей. Наразі орбанівський Fidesz відстає від опозиційної Tisza на 10%. Орбану потрібне свіже позиціювання і тут виявляється блискуча нагода: угорський прем'єр, який приносить мир в Європу, приймаючи друга Трампа і забезпечивши прихильність Путіна. 

Трамп прямо підтримав Орбана у своїх коментарях і це має своє пояснення. Штатам орбанівська Угорщина потрібна як  черв'як, який дозволить впливати на Брюссель та у потрібний момент блокувати геополітичну суб'єктність ЄС. Для Путіна Орбан — спосіб дезорганізації ЄС, створення проблем на шляху до євроінтеграції України, Молдови та інших країн, поширення проросійських наративів.    

І останнє. Путін продовжує жити в концепті "неоялтинського обміну". Він від Трампа хоче розподілу сфер впливу: Україна — в зону інтересів РФ, Європа — в зону інтересів США. Будапешт постає уявним контурним кордоном цього розмежування, також собі "серединною" країною, що балансує Схід та Захід. Путін, зустрічаючись із Трампом щодо долі європейської України на території Європейського Союзу, демонструє десуб'єктивізацію ЄС, виходить із міжнародної ізоляції на Заході через "задню точку" Європи.

Джерело

Про автора. Олег Постернак, політтехнолог, політичний консультант, член Асоціації професійних політичних консультантів України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.