Путін змінює тактику. Колонка Віталія Портникова

Якщо донедавна він сподівався знищити сусідню державу із приєднанням її території до Російської Федерації, то зараз Путін насамперед хоче посилити свій вплив і владу на окупованих територіях України, а також зайнятися відновленням російської економіки, яка зазнала серйозного впливу західних санкцій, а також потерпає від ефекту зосередженості на потребах армії та військової промисловості.

Разом із цим незрозуміло, наскільки довго Путін готовий дотримуватися саме такої тактики. З одного боку, той факт, що зараз він може насамперед зосередитись на окупованих територіях України, дає можливість адміністрації Дональда Трампа дійсно домовитися про припинення вогню на російсько-українському фронті, ба більше, на підписанні мирної угоди, яка б зафіксувала ситуацію, яка склалася на фронті сьогодні.

Але Путін, як ми розуміємо, буде намагатися використати ситуацію зацікавленості Трампа у такій мирній угоді. Насамперед для того, щоб продовжити вимагати виведення українських військ з території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, а також юридичного визнання наслідків окупації, якщо не самою Україною, так принаймні Сполученими Штатами.

Читайте також: Для Путіна навіть "мовчання гармат" можливе лише тоді, коли Україна політично капітулює

Більшість європейських чиновників, з якими розмовляли американські журналісти, втім впевнені, що це ще не фінал планів Путіна. Російський президент навряд чи повністю відмовиться від своїх максималістських цілей. І таким чином, не виключено, що після паузи у війні, він знову спробує порушити ці угоди, які можуть бути досягнуті за посередництвом адміністрації Трампа. І відновити воєнні дії на українській землі з метою захоплення якомога більшої кількості територій України, а ймовірно і знищення Української держави. Саме це, як ми розуміємо, було головною метою так званої великої війни Путіна проти України, що почалася 24 лютого 2022 року, а після поразки путінського бліцкригу перейшла у багаторічну війну на виснаження.

З іншого боку, очевидно, що і самі росіяни можуть створювати у західних політиків і розвідників враження, що вони тепер не готові до продовження експансії на українській території, щоб таким чином створити ілюзію можливості швидких домовленостей і зменшити військову підтримку України з боку Сполучених Штатів, Великої Британії та країн Європейського Союзу.

Тому я, звичайно, обережно ставився б до будь-якої інформації, яка свідчить про зміну путінської тактики. Тактика дійсно може бути змінена, просто тому, що у російського президента може не вистачати сил для подальшого просування своєї армії по українській землі, а тактика війни на виснаження не дає тих короткострокових результатів, на які Путін розраховував, коли вирішив вдатися до терору проти цивільного українського населення, не спонукає українське суспільство до швидкої капітуляції перед жорстоким агресором.

А от стратегія пов'язана, як ми знаємо, не тільки з Україною. 

Читайте також: Путін чхав на мирний план Донні

Путін зациклений на тому, що потрібно подолати наслідки так званої помилки 1991 року, коли Радянський Союз, ця комуністична і шовіністична імперія росіян зник з політичної мапи світу так, ніби його ніколи на цій карті й не було. Для радянських чекістів, які доклали зусиль для того, щоб прийти до влади в цілій державі шляхом заборони, а згодом і маргіналізації комуністичної партії та ідеологічних настроїв минулого, зникнення Радянського Союзу стало болісною і неочікуваною поразкою.

Тому всі зусилля Федеральної служби безпеки Російської Федерації й Путіна, який є представником російської чекістів у Кремлі, пов'язані із необхідністю відновлення так званої територіальної цілісності справжньої російської держави, під якою на Луб'янці продовжують розуміти Радянський Союз. Без України, без її підкорення, без виходу російських військ в українське Закарпаття не може йти й мови про відновлення колишніх можливостей Радянської імперії. І саме тому, Путін навряд чи може відмовитися від подальшої війни проти України. Але те, що російський президент готовий зробити паузу, тому що усвідомлює, що продовження військових дій може призвести до нового погіршення російсько-американських взаємин, а таким чином і нових, навіть неочікуваних санкцій адміністрації Дональда Трампа проти російської економіки, і без того досить серйозно пошкоджений санкційним впливом — це дійсно може бути важливим аргументом у наступні місяці та роки. Питання тільки в тому, хто і як використає паузу.

Якщо Україна розслабиться після ймовірного припинення вогню чи навіть мирної угоди, якщо у суспільстві будуть збільшуватися настрої щодо неможливості повторення нової великої війни та пошуку шляхів порозуміння і співіснування з Російською Федерацією, звичайно, це призведе до нового ще більш неочікуваного і нищівного удару росіян по українській державності, який може бути кривавим і жорстоким. І призвести до того, що Україна втратить, якщо не незалежність, так принаймні суверенітет і можливість ухвалювати рішення щодо свого подальшого розвитку і геополітичного вибору. 

А от якщо Україна перетвориться на країну-фортецю і головним сенсом існування Української держави у найближчі десятиріччя буде розуміння необхідності опору потенційній російській агресії та посилення української ідентичності в країні шляхом вимивання колоніальної спадщини сусідньої держави, тоді в України з'являються, хоча й не абсолютні, але реальні шанси вижити. А разом з Українською державою з'являється шанс вижити й українському народові, у якого в разі зникнення української державності таких шансів практично вже не буде. 

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.