Путіну не потрібні українські території. Він хоче знищити нашу незалежність

Проблема в тому, що передача територій, відмова від НАТО чи скорочення армії не припинять війну. Вона триватиме, поки хоч частина України залишатиметься незалежною.

Путін і його пропаганда називають цю війну "екзистенційною" — тобто війною за виживання Росії. Але екзистенційну війну не можна виграти — вона триває доти, доки існує "загроза". У викривленій логіці Путіна сама наявність незалежної України є загрозою, тож лише її повний демонтаж може "прибрати небезпеку". Якщо навіть залишиться невеликий шматок незалежної держави, у ньому житимуть мільйони людей, які пам’ятають убитих, ненавидять Росію і не визнають жодних умов капітуляції. Путін це розуміє, тому зупиниться лише тоді, коли його зупинять.

Читайте також: Або служити в армії своєї держави, або ризикувати опинитися у війську країни-окупанта

Йому не потрібні українські території як такі. Розмови про "кілька областей" — це спосіб переконати Захід, що Путіну треба лише "трохи землі", і після цього все завершиться. Але його вимоги про НАТО, "денацифікацію", скорочення української армії не мають нічого спільного з територіями. Тим часом у Карелії, Калінінграді й Білорусі зводяться нові військові бази, будуються оборонні заводи, а дітей виховують у дусі майбутньої війни.

Насправді Путіну потрібна не Україна як держава, а контрольована, залежна територія — навіть без видимості суверенітету. Це не буде друга Білорусь: Лукашенко принаймні імітує незалежність. Україна після капітуляції перетвориться радше на Придністров’я або Абхазію — на уламок держави, повністю підконтрольний Москві.

Мир на умовах капітуляції — саме те, що Кремль прагне почути від українців. Війна на виснаження ведеться не лише проти армії, а проти суспільства в цілому. І зростання кількості тих, хто готовий "погодитися на мир за будь-яку ціну", — це ознака, наскільки Росія просувається до своєї мети.

Читайте також: Єдність суспільства під час війни — це не гасло, а стратегічний ресурс

16% — це багато. На гіпотетичних виборах така кількість виборців утворила б велику фракцію в парламенті — більшу, ніж дві проєвропейські партії разом. Але ці люди теж громадяни України, і ігнорувати їх — небезпечно.

Україна воює у війні, яку не може собі дозволити програти. Поразка торкнеться кожного, незалежно від професії, місця проживання чи політичних поглядів. І перемога можлива лише тоді, коли суспільство залишатиметься єдиним, згуртованим навколо спільної мети — вистояти.

Але єдність не виникає сама собою. Вона потребує зусиль влади, чесності й прикладу згори. Тільки так Україна зможе вистояти у війні, яку Росія веде не лише проти нашої армії, а проти нас усіх.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.