Що не так з "народними дронами" від Федорова?

Але є ще економіка. А вона така. Якщо порівняти економіку фабрики з виробництва дронів з економікою індивідуального збирання в домашніх умовах, виявиться, що:

Вартість засобів виробництва.

Фабрика облаштовує робоче місце, за яким люди можуть працювати у три зміни. Федоров пропонує кожному з потенційних тисяч збірників придбати спеціальний інструмент для збирання дронів. В результаті, одна одиниця обладнання на фабриці окуповує себе в десятки разів швидше, ніж в аматора, який збирає дрони кілька годин на тиждень.

Продуктивність праці.

Користуючись спеціальним обладнанням, логістикою, наставництвом досвідчених працівників, контролем складальник на виробництві може складати дрони в 5, 10, або навіть більше разів швидше, ніж індивідуал у себе вдома.

Логістика.

Внаслідок великих гуртових партій, логістика виробництва обходиться в рази дешевше за пересилання Новою Поштою.

Читайте також: Українська "оборонка": не заважайте працювати

Якість.

Сам Федоров сказав, що перші результати показали 80% робочих дронів. 20% браку — це катастрофічний показник для виробництва. Бо що значить брак? Що дрон треба розбирати й розбиратися, що не так. На розбирання, усунення браку, нове тестування піде в рази більше часу (і грошей, бо хтось за це отримує ЗП), ніж один раз якісно зібрати дрон.

Вартість.

Комусь здається, що все одно буде профіт, бо люди ж працюють безплатно і купують компонентм за свій кошт. Але розберімось, за які гроші вони купуватимуть комплекти для складання? Правильно, за ті гроші, які раніше донатили на армію. Виходить, замість донатів на потрібні речі, люди витрачають свої гроші та час на неефективне виробництво. Тож ніфіга не безплатно буде, а навпаки — дорожче.

Наслідки.

Збирання дронів – це ще одна причина мамкиним черешням не йти в армію. Бо я ж ось дрони збираю, я ж тут потрібніший!

Найголовніше. Надійність.

Армія отримує дрони непевної якості, які збираються дуже різними людьми: і технічно грамотними, і абсолютно безрукими, яким ефект Данінга-Крюгера відкриває можливості стати складальником дронів. І тут проблема. Бо коли пілот дрона розраховує вразити своїм дроном ціль, а дрон відмовляє, ця ціль вражає наших солдатів. Неякісні дрони вартують людських життів. Чи готові ми до таких ризиків? Я переконаний, що ні! Такі ризики неприйнятні.

Я думаю, в тилу не має бути армії дронів, бригад збирачів танків, батальйонів паяльників РЛС. Єдина армія, яка має бути в тилу — це Армія платників податків. Яка платить податки, донатить на армію, готується до мобілізації, щоб замінити тих, хто пішов першим.

Читайте також: Нам потрібне міністерство оборонної промисловості

Ми зараз на такому технологічному етапі війни, що не треба ліпити з гі*на і палок свій власний, український, шлях. Наші союзники, британці, ще у ХVІІІ ст. придумали велосипед, який називається промисловістю. Великі, автоматизовані підприємства – це низька собівартість, висока продуктивність, висока якість і великі обсяги виробництва.

Навіть одна, невеличка, на 200 людей, фабрика збирання дронів буде ефективнішою за весь цей вс*атий хайп і заняття тисяч людей чорті чим із негативним результатом.

Єдине, таку фабрику не покажеш по ТВ і з нею не можна буде зробити селфі. Можливо, саме тому таких фабрик дронів, побудованих за підтримки держави, досі немає?

Джерело

Про автора: Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.